Роль античного міфа в п’єсі “Пігмаліон”
Серед найвідоміших творів Бернарда Шоу – п’єса “Пігмаліон”, яку автор назвав “романом у п’яти актах”. В основу твору покладено античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив із мармуру Галатею і закохався в неї. Він вимолив у богів, щоб ті оживили статую. Взявши за основу цей міф, Бернард Шоу подає свій оригінальний; парадоксальний варіант цієї історії.
Еліза Дулітл – це смішна дикунка, бідна квіткарка, дівчина невихована і неосвічена. Починається п’єса з того, що професор фонетики Генрі Хіггінс і полковник
Завдяки наполегливій праці професора і бажання Елізи вивчитись розмовляти і тримати себе з гідністю, ця дикунка перетворюється на справжню леді. Потрапивши до аристократичного світу, вона вражає всіх не тільки своєю красою, а й вмінням говорити, витонченністю манер, найбільше – розумом і душею. Після триумфальної перемоги Еліза
Хіггінс, хоч і професор, але поводить себе інколи не як шляхетна людина. Цей закоренілий холостяк зневажав жінок. Рідна мати Хіггінса, у якого якраз переховувалась Еліза. дорікає синові за його поведінку. А Еліза вимагає, щоб до неї ставилися як до леді, а не як до “пучка гнилої моркви”. Її гідність, смілива поведінка подобаються Хіггінсові.
Перелічивши, що Еліза має йому купити, цим він ще раз пропонує їй повернутися і запевняє свою матір, що так і буде. Еліза повертається в дім Хіггінса, але, що буде далі, – невідомо.