Навесні 1857 року Ф. У. Чижов порушив клопотання вирішенні видавати у Москві журнал “Вісник промисловості”. Головне управління цензури протягом кількамісячної розглядало прохання: вело роботи з Третім відділенням для уточнення обставин заведеного нею в 1847 року справи, выясняло ступінь його благонадійності у київського губернатора. 22 березня 1857 року у щоденнику Чижов так описав свої біди у період: “Затіяв зробив у Москві справа – видання “Вісника промисловості”, подав прохання… не надав якогось дурного свідчення про благонадійності.
Тепер робити нічого, потрібно їхати… у Києві, клопотатися про свідоцтві…”. Попри перешкоди, Чижов не відступав, щодня писав “близько 25 листів” щодо нового журналу, зокрема і листа до майбутнім співробітникам (І. До. Бабсту, А. Гуровскому та інших.), і до різним особам, яких однак залежала доля майбутнього видання (братам Шиповым, сусідам по Трипілля та інших.). Чижов потребував людях, обізнаних у питаннях політекономії, в професіоналів у справі, а чи не в “шарлатанах”, саме й тому він сам вів переговори. Торішнього серпня 1857 року Головне управління цензури винесло позитивного рішення
про виданні журналу, затверджене Олександром II. Ф. У. Чижов негайно вирушив зарубіжних країн на допомогу пошуку іноземних кореспондентів для свого журналу. А ще братами Шиповыми і було виділено близько 1 000 рублів сріблом. У Брюсселі М. П. Поггенполь, редактор “Le Nord”, напівофіційного дипломатичного органу російського уряду, де з кінця 1859 року відкрили особливий відділ у питанні про звільнення селян на Росії, був “я дуже радий журналу” й обіцяв Чижову “зробитися посередником… і постачальником російських творів іноземцям і закордонних справ у Росії”. В нього ж Чижов застав р. Де Молинари, редактора бельгійського політекономічного журналу “L’ Economiste belge”, який “взявся бути… кореспондентом” і “обіцяв писати… огляду промисловості” у випадку часопису. Уладнавши всі в самісінький Бельгії, Чижов пішов у Англію зустріч із р. Каменським, состоявшим агентом російського міністерства фінансів у Лондоні, яку Чижов покладав великі надії, що стосувалися економічного життя Англії. Вже 3 листопада Чижов записав у власному щоденникові: “Першого дня ми довго тлумачили з Каменським, він узявся бути моїм кореспондентом, писати щомісячні огляду, ще, написати про стан робітничого класу Англії й хоча колись на рік огляд політико-економічної і промислової періодичної писемності та огляд всіх другорядних книжок…”. Проте, продовжуючи балачки про співробітників “Вісника промисловості”, Чижов обмежувалося лише іноземними кореспондентами. Серед перших, кого він звернувся до Росії, був вищезгадана І. До. Бабст: “…Як редактор тільки тоді ми буду переконаний у його [журналу – І. З.] успіху, коли одержу Ваша згоду на повне у ньому участь… Тільки участь буду в Вас у двох видах. По-перше, власними Вашими статтями і, особливо, якби Ви прийняли він писати огляду ходу в промисловості й торгівлі… По-друге, просматриванием всіх статей у справі політичної економії…”. А ще у своїй відповіді від 3 березня Бабст дав повне згоду: “…Прошу Вас розраховувати цілком на мою готовність сприяти Вашому… найвищою мірою корисного підприємству”. І далі: “…Готовий з усіх сил сприяти статтями і згоден прийняти перегляд, виправку і ЗМІ політекономічних і оригінальних статей, надісланих до редакції”. Погоджуючись на редакторство журналу, Бабст не обмежився лише написанням і обробкою статей, він також активно вів добір співробітників “з усіх куточків нашої Росії” і шукав “хороших перекладачів” для іноземних матеріалів.
