Рильським під кутом зору єднання братніх народів і їх культур
” Пушкін,- говорить М. Рильський,-живе втілення найблагородніших рис великого російського народу”. Розквіт культур народів нашої країни за роки Радянської влади, їх взаемообмін і взаємозбагачення підказали Рильському відповідь на безсмертні рядки Пушкіна: “Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, и назовет меня всяк сущий в ней язьш…”: Я бачив твій портрет у друга-вірменина, Із уст якутових я чув твої слова, І в’є тобі вінок Радянська Україна, В братерській вольності жива. (“Пушкіну”, 1949). У вірші “Великі друзі” (1952)
Жили вони життям єдиним, Хоч не стрічались у житті.
Максим Рильський – прекрасний майстер індивідуальної характеристики людини. Показуючи спільне, він визначає і те відмінне, що було в біографії і світогляді Гоголя та Шевченка. Прозріти глибочінь століть, Щоб люд окутий закликати Громадою обух сталить.
У вірщі “Ясна Поляна” (1954) Максим Рильський розкриває внутрішній світ Льва Толстого – людини, мислителя, художника,
З одкритим завжди він ішов чолом І хоч не раз в густі заходив хащі, Юродствуючи й клянучись Христом,
Хоч проклинав як марні та пропащі Дні мужності, коли “Война и мир” Родилася в кімнаті немудрящій,-
Яка глибінь, який безмежний шир, Як розкрилялися народні сили В тих образах, що в свій всевладний вир Серця і покоління захопили!
У вірші “Кучерська в Ясній Поляні” (1954) розповідається про ту внутрішню боротьбу, яка зумовила від’їзд Толстого 10 листопада 1910 року із дому. Уночі письменник постукав своєю старечою рукою у вікно кучерської і дав останній у житті наказ – потихеньку запрягти в родинну бричку коней. В ту хвилину він поривав з колишнім подвійним життям, яке його щодалі, то більше гнітило. Він розірвав “з Левіним, із графом, з поміщиком, з гусарським офіцером, з яснополянським мудрецем”, щоб “рушити бродягою незнаним”, хоч, певне, й сам не знав куди. Смерть Толстого сколихнула Росію. Цілий світ здригнувся, довідавшись, що перестало битись серце великого художника:
Худорлява та рука, Що стукала в віконце кучерської, Постукала у всі живі серця…
Після своєї фізичної смерті Лев Толстой, як образно говорить поет, став перед судом людства, і “зважив суд усі його діла, усі його пориви і провини, і вирок виніс мертвому: безсмертя!”
Лев Толстой належить до тих геніїв, що символізують, велич російського народу, який сьогодні разом з іншими народами Радянського Союзу будує комунізм:
І плине, як ясна ріка, З народом Пушкіна й Толстого Народ Шевченка і Франка. (“Лист до львівських друзів”, 1952).
Геніальний письменник до глибини душі був зворушений грою М. Заньковецької, яка виконувала роль Харити-ни у п’єсі 1. Тобілевича “Наймичка”. Через свого сина Толстой просив геніальну артистку подарувати йому на пам’ять хустину, якою вона витирала свої чудові очі.
Грою Заньковецької захоплювався і А. Чехов. Вій листувався з великою артисткою, радив їй, який підібрати костюм для ролі циганки Ази в п’єсі М. Старицького. Ці золоті сторінки з літопису братерської співдружності російської і української культур знайшли лаконічне відображення в поетичних рядках вірша “Марія Заньковецька” (1949);
І руки Чехова й Толстого Благословляли їй дорогу…
Перший великий глашатай пролетаріату, основоположник соціалістичного реалізму, Максим Горький у своїй особі пов’язував демократичну російську літературу з радянською. Поборник дружби української і російської культур, він був щирим і самовідданим другом Михайла Коцюбинського, був учителем багатьох радянських письменників, благословив новаторські починання молодого Павла Тичини. Горький і Коцюбинський,- підкреслював Рильський,- це тема не тільки для дослідника літератури, а й для поета. Дружбі Буревісника революції і Сонцепоклонника присвячені післявоєнні вірші поета “Брати” (1950), “Гвоздики Коцюбинського” (1954). У вірші “Брати” Рильський називає дружбу Горького й Коцюбинського “високою”, порівнює її значення для творчої біографії обох письменників з “весняним дощем”, “свіжим і живлющим”. Дружба Горького і Коцюбинського – прообраз дружби, яка склалася в наші дні між двома великими слов’янськими народами – російським і українським:
…і здається,
Що то не два письменники дружили, А український обнімавсь народ З прапороносцем вільності – російським.
Рильський уміє, здавалось би, незначні факти життя піднести до рівня поезії, надати їм глибокого ідейного звучання. В Чернігові, розповідає поет, де “на листки малі “Раїа тог§;апа” з-під пальців виливалася тонких”, він побачив гвоздики біля будинку Коцюбинського:
Від Горького із Капрі Коцюбинський Прийняв цей дар братерської руки; Гостинно грунт прийняв їх український,- І по-новому зацвіли квітки.
(“Гвоздики Коцюбинського”, цикл “Щедрість”), Гвоздики, подаровані, як говорить Легенда, Коцюбинському Горьким, стають символом безсмертних ідей ленінізму, революції, які на грунті соціалізму зацвіли квітами дружби і братерства. Цей сорт гвоздик радує “не тільки українок – для всіх радянських він іівіте людей”. У вірші “Маяковський” (1950) Рильський створив ліричний портрет великого поета революції. Через художні деталі розкривається монолітність характеру і світогляду, зовнішня і внутрішня велич поета -“горлана-главаря”:
Його ході розмашисто-широкій І розмах слів його відповідав…
Високому відповідали зросту Високого напруження діла,- І з тимчасових ніби “Вікон Роста” Століть грядущих далечінь росла.
В. Маяковський – пристрасний викривач імперіалістичних розбійників – і сьогодні разом з нами “за нашу мирну бореться мету”. Широко відоме ім’я Маяковського прогресивним письменникам зарубіжних країн:
І недарма в країнах зарубіжних, Де наші друзі і брати живуть, Без марних слів і компліментів ніжних Його поети вчителем зовуть.
Щоб зобразити велич російського і українського народів, їх вірну дружбу і взаємну любов, М. Рильський вдається до узагальнень, символів. Так, ці народи, за образним висловом поета, “правди й вольності сини”, а Україна і Росія-“нерозлучні дві сестри” (“Пісня про братерство”).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)