“Рідне слово, рідний розум – рідна й правда буде” (П. Куліш) П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК
УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА
ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ
П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК
“Рідне слово, рідний розум – рідна й правда буде” (П. Куліш)
На теренах української культури XIX століття Пантелеймон Куліш виділяється як один із небагатьох письменників європейського масштабу, але який усе свої життя присвятив боротьбі за національну ідею. Своє призначення письменник-громадянин вбачав у тому, щоб розбудити національну та державотворчу свідомість народу. Він багато зробив для духовного відродження українців, трагедію яких
Усе своє довге і плідне життя письменник поклав на вівтар служіння Україні, намагаючись вивести народ із духовного занепаду. Його палкою мрією було виховати для неї свідомих громадян, які б ” …вміли Україну / Докупи єднати / І на ворога лихого / Одностайно стати”.
Куліша глибоко обурювала
Своєрідною відповіддю на горезвісний Емський указ 1876 року, який фактично виніс смертний вирок українській літературі та культурі, стала збірка поезій Куліша “Хуторна поезія”. У ній особливе місце посідає вірш “Рідне слово”, який є звертанням поета до українського народу. З гіркотою вказує Куліш землякам на те, що вони забули свою славну історію, дали закувати себе в кайдани неволі, не дотримуються традицій предків і не шанують їхню славу. Щоб запалити іскорку патріотизму в збайдужілих душах. Куліш звертається до прийому інвективи:
Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких,
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких п’яниць та розбишак великих!
Письменник впевнений, що запорукою відродження та розквіту української нації стане відродження рідної мови.
Ця сама думка утверджується і в поезії “До Ганни Барвінок”:
Так, ми на те у наш убогий мир прийшли,
Щоб мову з мов людських, скалічену, забвенну,
З народних уст узять і в перло возвести.
Слід зауважити, що патріотизм П. Куліша виявлявся не лише на словах. Сам письменник багато зробив для утвердження національної ідеї. Він створив український алфавіт, який відображав звукову систему нашої мови, та граматику української мови – “кулішівку”. Ця Кулішева праця засвідчила самобутність і неповторність української культури, показала світові здатність українського народу до самоствердження в той час, коли Валуєвський циркуляр проголошував, що ніякої малоросійської мови не було, нема і бути не може. Куліш же у “Пояснювальній записці” до “Кулішівки” зазначав: “Найперше діло в отця-матері повинно бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму довести”.
“Кулішівка” нагадувала українцям і про те, що колись про них у світі ширилася слава як про державу з суцільною грамотністю населення.
Українець, як говорять, до мозку кісток, Куліш розумів, що загроза русифікації населення існує й через церкву. Саме тому він узявся за переклад Біблії українською мовою. Куліш мріяв про ті часи, коли Божа служба правитиметься в Україні рідною мовою, а проповіді священиків міститимуть елементи національного виховання.
Як бачимо, любов письменника до України була діяльною; Куліш щиро вірив у те, що настане час, коли “зійде наше сонце, сонце духовної національної ідеї”.
На жаль, сподівання Куліша не вкорінилися міцно на українському грунті. Українці ще й сьогодні до кінця не усвідомили себе нацією. Комплекс меншовартості часто дається взнаки. Ми так само, як і за часів Куліша, не знаємо досконало своєї мови, не дотримуємося своїх традицій, не дбаємо про свою мову. Україна ще чекає часу, коли її, за словами Куліша, “судити рідне слово буде”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)