“Слово – єдине, що буде жити вічно”

Всі ми можемо на прикладі сучасності переконатися в тому, наскільки живучою і незнищенною є українська мова. Історія нашої країни дає безліч прикладів того, як нашу національність намагалися знищити, стерти з лиця землі, а самим головним фактором, щоб зробити це, завжди була мова. Вороги нашої нації могли вбивати найкращих представників нашого народу, могли закривати їх у тюрмах і таборах, знищувати їх сім’ї, але, тим не менш, українську мову, яка є найголовнішим об’єднуючим фактором для всіх нас, їм усунути не вдалося. Все це і дозволяє

зробити висновок, що слово – це єдине, що може жити вічно.

Але хотілося б також розібратися, що приводить до такого результату, чому наша мова настільки жива? Що ж, справа тут не тільки у великій долі українського народу, якому напевно визначено бути одним з найбільших на землі після подолання багатьох з його великих проблем. Тут справа також і в тому, що українці в усі часи не відмовлялися вірити в своє рідне слово, не забували його і не давали забути своїм рідним і близьким. Більш того, багато з найвидатніших українців залишали своєрідні пам’ятники своєму слову – великі твори, які назавжди залишилися

в колекції української літератури. Приміром, великий український письменник Тарас Шевченко дуже сильно постарався, написав великі патріотичні твори. Ці твори, особливо “Гайдамаки”, і до сьогоднішнього дня залишаються актуальними і продовжують надихати українців на боротьбу, на активні дії заради збереження своєї держави і її подальшого процвітання.

Дуже хочеться вірити, що минуле і теперішнє, яке наповнене справжнім патріотизмом, любов’ю до своєї батьківщини, упевненістю в її процвітання, ніколи не перестане існувати в головах наших співвітчизників. Але для цього потрібно щось робити. Проблема в тому, що не можна обмежуватися величчю слова у творах минулого, важливо творити, писати важливу літературу українською мовою і сьогодні, в сучасності. Неймовірно важливо, щоб вічність українського слова в століттях продовжувала існувати як явище, щоб українське слово не зникло в майбутньому. А для цього необхідно писати українською і сьогодні. І це повинна бути патріотична література, яка буде служити пам’яттю про сьогодення для майбутніх поколінь українців.

Історія України та її літератури підтверджує, що наше рідне слово буде жити вічно, незважаючи на відхід з життя великих українців. Але це зрозуміло для багатьох, а от відсутність по-справжньому патріотичної літератури сьогодні – це дійсно проблема. Хочеться вірити, що цей існуючий пробіл буде ефективно заповнений, і наші сучасники почнуть нарешті якісно і багато писати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Слово – єдине, що буде жити вічно”