Мова рідний, слово рідне

Україна, український народ, українська Мова! Які величні, незрівнянні ні із чим поняття! Україна, як і Українська мова, мають свою історію. Україна… В одному цьому слові звучить голос смутку й краси, величі й слави, країна, де найбільше люблять волю й довго не мали її, країна гарячої любові до народу й чорної їй зради, вікової героїчної боротьби за щастя, рівноправність, незалежність. Така ж доля осягла й мову. І хоча український народ – один з більших слов’янських народів – був роздертий і пошматований уздовж тривалого часу між різними

імперіями, не визнаний як нації, позбавлений політичних прав і можливості будувати своя незалежна держава, створювати рідну літературу, права на рідне слово

Нависала над українцями і погроза цілковитого знищення. Але у відповідь на приниження, гніт, сваволя, український народ затворів свою історію, культуру, плекав свою мову. І мова український зацвілий, заграв. Владимир Самійленко порівнює мову з дорогим діамантом. А чому б немає? Наша мова благозвучний, гарний, богатий, солов’їний… його любили, розвивали, відшліфовували талановиті художники, мудрі володарі в царстві слова: Г. С. Сковорода, И. П. Котляревський,

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, Е. Гребінка, Т. Г. Шевченко… Мова Шевченко – зразок найдужчої уваги творця до народного слова. Саме тому великий Кобзар став основоположником нової української літературної мови, плином її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної бандури він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її порядок, багатство образних засобів. Для Шевченко мова – це найцінніший дарунок людини, талісман його долі, таланта, безсмертя. Для нього мова була материнською піснею й молитвою над колискою; пошепки гаю, величчю неба; ревінням Дніпра й солов’їною піснею, радістю любові, розпачем удови, жертовною любов’ю матері; мужнім закликом до боріння й волі

Словом можна вбити, можна повернути до життя: Ну що б, здавалося, слова… Слова й голос – більше нічого А серце б’ється, оживає

Розуміння ролі мови в житті народу визначає й естетичне кредо Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишко. А ще П. Тичина й М. Рильськ щедро висівали добірні зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; зерна проросли, збагатили словник, виконали мову новими вираженнями. Напевно, не було ні одного видатного поета або письменника, який би від усього серця не покладав на неї найбільших надій, тому що долю свого народу в майбутньому бачив невідривно від долі рідної мови, адже “найбільше й найбільш дороге добро в кожного народу – це його мова”, – говорив Панас Мирний

Зараз Україна – незалежна держава. І вона, звичайно, повинна мати своя мова, повинна відродити його з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом і указами, а серцем і бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишко:

Буду я вчитися мові золотому У веснянки-трави-ластовинки, у гори крутий, У струмочка веселого, що з’явиться рікою, У паростка зеленого, що зросте гречкою. Адже мова народний – це золотий запасла душі народу, з якого ми виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право любуватися й пишатися рідним краєм, повторюючи слова М. Рильська:

Мужній, прекрасна наша мова, Серед прекрасних братніх мов Мова мій український! Мова – це душу народна! Ти з’являєшся в ясній обнові Як пісня, поллєшся, рідне слово Ти наше чудо калинове, улюблений, материнська мова! Д. Білоус

Слово досить багато означає в житті. Як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить змінює настрій, робить людини щасливим або розгубленим. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному зі словників. Чи то зневажаючи, чи те не знаючи мови. Справедливо згадати слова М. Рильська:

Як втеча виноградної лози, Плекайте мову Пильно й невпинно. Політь бур’ян Чистіше сльози Він нехай буде!

Калинової, солов’їної називають українські поети наша мова. Кожний поет по-своєму, але разом з тим щиро, із синівською любов’ю звеличує рідну мову. От як В. Сосюра захоплюється мовою:

Віддав я серце недарма. Без мови рідного, юначе, И народу нашого немає.

Людина може володіти декількома мовами, залежно від його здатностей, нахилів і прагнень, але найкраще, досконаліше всього він повинен володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова – це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. Українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, на ньому розмовляють 48 мільйонів людей

Мова рідний, як море, – нескінченний, могутній, створює свої лексикони, яким немає кінця-краю. У рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоріч. У ньому ми чуємо зойки й розпачі матерів у годину лихий, переможний лемент воїнів-хлопчиків у переможну годину; у ньому – пісня дівочого серця в любові. У мові мого народу – його щирість, радість і сум, його праця й піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найсильнішим і найбагатшим, тому що словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є й захистом, і гордістю, і розрадою в годину сумуй. А яке слово українське вагоме в годину гніву, вона тоді гримить і клекоче, як блискавка. А ніжне слово, вабить своєю лагідністю й пестливістю, здається, що ти після такого слова сказаного тобі, – сама щаслива людина у світі. Воно повертає тебе до настрою до життя, до дії. С. Плачинда писав: “Єдиний сум проймає, що не вистачить життя переплисти той мовний океан. Тому що ти є Вічність. Ти є Правда, Добро й Краса народу нашого”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мова рідний, слово рідне

Categories: Нові твори

Links