“Революція виявляє й висоту людської природи, і винищування духовних цінностей” Н. А. Бердяєв {по одному або декількох добутках російської літератури XX століття)
Війна – це завжди трагедія. А якщо вона пролягла через долі твоїх співвітчизників і зробила їхнього ворогамі – трагедія подвійно. Теперішній громадянин, обладающий талантом, почуттям патріотизму, не міг залишатися осторонь від подій. Таким відчував себе кожний пісатель, волею долі дієприкметниковий до революції й Гражданской війні. Часто історія захоплювала у вир війни юних громадян своєї країни, заводила їх у протиборствующие табору й робила їх своїми літописцями.
Так, безпосередніми учасниками революционних подій і Громадянської
М. А. Булгакову, як і іншим письменникам його епохи, довелося багато чого побачити й пережити: гетьманщину, петлюровщину в Києві, розкладання денікінської армії, прихід “червоних”… Протиріччя епохи, доля інтелігенції в період “смути” – от основні теми роману “Біла гвардія”, п’єс “Дні Турбиних”, “Біг” і численних рассказаклик письменника. Відгомони революції й громадянської війни ми чуємо й в “Собачому серці”, і в “Фатальних яйцях”. Зупинимося на останньому мною згаданому произведенні Булгакова. Сучасний кінематограф міг би зацікавитися сюжетом повести, що містить у собі й фантастику, і трилер, але більше глибинне прочитання добутку відкриває нам інші грані.
Цей неперевершений добуток починається із встречи із професором Персиковим, котрий вивчає гадів Поряд з посмішкою автора й дружнім жартуванням над побутовою безпорадністю ” дитини-ученого” бачимо і їдкий сарказм із приводу впровадження нововведень у проществе: в 20-м року навіть “таргани кудись поділися, показавши своє злісне відношення до військового коммунизму”. І далі: “Але геть усе кінчається. Скінчився 20-й і 21-й рік, а в 22-м почалося якесь зворотне движение”. Але чи можна в цьому “зворотному русі” побачити прогрес?
І тільки чи підвищенням рівня життя все зміряється? Зруйновано науку, мистецтво, а замість маститих профессоров, відданих російській науці, з’явилися дилетанти, які на хвилі революційних подій занітомлять високі пости. Так, історія знає великих российских воєначальників, діячів літератури й мистецтва, дорогу яким відкрила революція: це й маршал Жуков, і письменник М. Горький…
Але на будь-якій хвилі буває піна… Крім висоти людської природи, увлеченности наукою в повісті “Фатальні яйця” зображене й истребление духовних цінностей людьми, яких підняла на небувалу висоту революція. Безтурботної показане життя столиці навіть тоді, коли стихійне лихо – курячий мор – залишає Країну Рад без яєць, м’яса… тому що на стражі миру й спокою коштують “люди в цивільному”, приходившие до Персикову, і такі, як Рокк, у шкірянці, з маузером у кобурі через плече. Хто цей Рокк, який призначили врятувати країну від курячого мору?
Може, він науковий співробітник професора Персикова, що відкрив червоний промінь, здатний збільшувати ріст і жизнездатність біологічного організму? Немає. “Аж до 1917 року він служив у відомому концертному ансамблі маестро Пєтухова… Але великий 1917 рік, що переломив кар’єру багатьох людей, і Олександра Семеновича повів по нових шляхах”. Він перемінив “флейту на згубний маузер <".
> З’ясувалося, що ця людина позитивно велика, і, звичайно, не у фойє “Мрій” йому сидіти”. У цих словах Булгакова чується одночасно їдкий сарказм і гіркота втрати професіоналізму в країні, що візвишением незначностей винищує духовні, моральнийіние й інтелектуальні цінності (паралельно вспливают у пам’яті образи з “Собачого серця”: профессміття Преображенський – з однієї сторони й Швондер – з іншої). “Професійне” керівництво для боротьби з курячою чумою “поповнено новою надзвичайною трійкою в складі 16-ти товаришів”… – Булгаков бачить зародження нової бюрократії, що складає винятково із цих “товарищей”, “відданих справі революції”! І от таке “профессиональное” керівництво, що зображує Булгаков у повісті “Фатальні яйця”, доводить країну до катастрофи: плутають прислані через границю посилки з яйцями гадів і курей, а під червоним променем вирощують гігантаских змій, крокодилів, страусів…
Тільки фантастические катаклізми природи – мороз у серпні – рятують столицю від трагедії: гади гинуть. Письменник-Провидець заглянув у майбутнє й побачив у кривому дзеркалі історії результати такої політики революційної епохи: візвишать людей за принципом особистої відданості руководству, а не по наявності здатностей… Булгакову жаль винищування духовних цінностей, накопичених Росією за багато сторіч Ще один добуток про долі людей у період революции й Громадянської війни – це роман М. А. Шолохова “Тихий Дон”.
Спочатку дія роману розвертається на тлі таких історичних подій, як Перша світова війна, Лютнева революція. Поступово, як поворот исторических подій, розвертаються й події в особистому житті героїв роману Війна, революція міняють життєвий уклад Григория Мелехова. Із простого козака, якого хвилюють, в основному, проблеми станиці, взаємини з окружающими людьми, побут, любов, ГриГорей перетворюється в особистість, здатну масштабно мислити, замислюватися про долі Батьківщини й народу. Неоднозначно Мелехов восприймає й білогвардійців, і “червоних”, бачить разрушение моральних цінностей козацтва, що стало як на сторону “білих”, так і Радянську влада. Революція й Громадянська війна змусила не тольдо філософськи, масштабно мислити будь-якого громадянина Росії.
Події в долі Батьківщини розбудили й темні сили в душах людей, і тому герой Шолохова Григорий Мелехов, всупереч своїм бажанням, втягнуть в “стихию жорстокості”, одержимо бажанням зрозуміти процеси, що “вступили в керування життям”. Для будь-якої російської людини опорою, надією на будущее була сім’я, у якій її численні брати й сестри – твої друзі й союзники на довгій дорозі жизні. Революція відразу перевела членів однієї сім’ї в розряд ворогів, добрі сусіди й друзі виявлялися “по різні сторони барикад”. Так Михайло Кошовий, наречений Дуняши Мелеховій, стає вбивцею Петра, брата своєї нареченої. У відповідь на обвинувачення Іллівни, матіри численного роду Мелехових, Кошовий відповідає: “А коли б Петро мене піймав, що б він зробив?
Думаїли, у маківку поцілував би? Він би теж мене вбив. Не для того ми на ентих буграх сходилися, щоб нянькать-ся один з іншим! На те вона й війна”.
Шолохов у романі “Тихий Дон” показав трагедію цілого народу, показав, як “революція виявляє й висоту людської природи, і винищування духовних цінностей”. Революція, Громадянська війна дали своеобрізний кривавий досвід російських націй, досвід неприроднийности антагонізму між близькими людьми, громадянами однієї батьківщини. Щирі письменники, що зображують батьківщину й народ у годинники трагічних потрясінь, кожний по-своєму, разносторонне розкрили грані історії й створили картину життя революційної епохи з її позитивними й млістьтивними сторонами, одночасно вгадавши й послідствия цих подій
(2 votes, average: 4.00 out of 5)