Реалізм байок Леоніда Глібова
Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь із виходом у світ збірки “Малороссийские приказки” 1834 року. Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя в Україні не випускав із рук пера.
У байках “Вовк і Ягня”, “Вовк і Кіт”, “Вовк і Вівчарі” Л. Глібов відтворив безправне становище покріпаченого селянства.
…нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого тусає та ще й б’є.
Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств, банкрутство панів у творі “Мірошник”. Хома, колись добрий господар, занедбав своє господарство, бо “не гаразд за діло брався”. Він не прислухається до порад, самовпевнено відповідає:
– Нехай лиш! Річка – не калюжа;
Води ще стане на весь вік!
Автор у алегоричній формі розкрив паразитизм та марнотратство поміщиків, показав їх жорстокість та нелюдське
У байці “Ведмідь-пасічник” Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків пристосовуватися до нових умов.
Своє перо сатирика Л. Глібов спрямовував на паразитизм, лакейство, лицемірство, неробство та егоїзм панства. У байці “Цуцик” автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зрадити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка, бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша.
Леонід Глібов своєю байкарською творчістю “зробив значний крок уперед порівняно зі своїми попередниками і сучасниками”, малюючи реальні картини тогочасної дійсності.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)