Реалістичність зображення тяжкого становища українського народу в творах В. Винниченка
З творами Володимира Винниченка ми знайомі вже давно. Ще в п’ятому класі переживали, читаючи оповідання “Федько-халамидник”, плакали, співчуваючи відчайдушно сміливому хлопчику Федьку, чесному й гордому, свавільному, але доброму й чуйному, який загинув, та не видав випещеного Толю, якого йому було жаль. Глибоко в душу закралося в нас обурення на Толю, його батька і їм подібним, на несправедливість, через яку помер Федько.
Пройшли роки. І ось ми продовжуємо знайомство з творчістю В. Винниченка. І вже читаємо ми не дитячі оповідання,
В оповіданні “Суд” В. Винниченко показує нестерпне життя селян, що покірно працюють на Михайла Самоцвіта – “хохла, малороса”, самодура й самоправа, що втілив у собі все те беззаконня, до якого дійшла держава. Селяни працюють у нього за “тридцять
Жорстокість буття малює у своїх творах Володимир Винниченко. Так, в оповіданні “Студент” письменник розповідає про самогубство студента, який таким чином довів свою непричетність до пожежі, що спалила село, і “врятувався” від своїх переслідувачів – охоронців царських устоїв та обурених, затурканих селян, що вважали його винним. За своїм горем і важким злиденним життям селянам ніколи було зняти полуду зі своїх очей, щоб зрозуміти, хто є їхнім ворогом, а хто – захисником.
Селянське заворушення і його придушення змальовує письменник в оповіданні “Салдатики”, яке лякає тим, що з чиєїсь волі люди повинні вбивати людей, на маючи на те ніяких причин.
Із суворих реалістичних деталей будує Володимир Винниченко свої твори, спостерігає життя і створює незабутні сюжети й образи, що мають реальних прототипів. Мабуть, саме через правдивість зображення його твори так глибоко западають у душу, так надовго вкарбовуються в пам’ять.