Радищев Олександр Миколайович
Народився в поміщицькій сім’ї. Його дитячі роки пройшли в селі Верхнє Аблязово (нині Пензенська область). Першими вихователями хлопчика були кріпаки: нянька Параска Клементьевна й дядько, що навчив його грамоті, Петро Мамонтів. Вони ввели його в мир народної творчості, інтерес і любов до якого письменник зберіг на все життя. В 1762 р. Радищева визначили в привілейований навчальний заклад – Петербурзький пажеський корпус. Всім наукам вихованців корпуса навчав один викладач-француз, але зате юні пажі чергували в палаці, прислужували самій
По закінченні корпуса Радищева в числі кращих учнів відправили за кордон, у Лейпциг, для одержання спеціального юридичного утворення.
По закінченні університету Радищев вернувся на батьківщину, готовий, по його власних словах, “жертвувати й жизнию для користі Батьківщини”. Він розраховував взяти участь у великій роботі зі складання нового законодавства, обіцяного Катериною. Однак Радищев змушений був зайняти досить скромну посаду протоколіста в Сенаті. Тут перед ним пройшла ціла низка справ про кріпаків: катування
У ці роки Радищев заводить знайомства в літературних колах, зближається з Н. И. Новиковим. У примітках до перекладу книги французького філософа-просвітителя Мабли він пише: “Самодержавство є наипротивнейшее людському єству стан…” Слідом за цим він підкреслює, що “неправосуддя государя” дає народу право судити й карати його як найлютішого злочинця. Тут стисло виражена думка, що пізніше письменник розів’є в знаменитій оді “Вільність” (1783).
Оспівуючи в ній тираноборцев – Брута, Вільгельма Телля, він славить і призиває “грозу царів” – революцію, “глас” якої повинен перетворити тьму рабства у світло. У той же час “Вільність” Радищева – гімн народу, його праці.
В 1789-1790 гг. одне за іншим публікуються чотири Твори Радищева, написані на різні Теми. Це “Житіє Федора Васильовича Ушакова”, що розповідає про життя в Лейпцизі російських студентів; “Лист до друга…”, що дає історично вірну оцінку діяльності Петра I; “Бесіда про те, що є син Батьківщини”, де в праві називатися патріотом відмовляється більшості представників дворянського суспільства, і, нарешті, головна праця й подвиг всього життя Радищева – “Подорож з Петербурга в Москву”.
В “Подорожі…” Радищев поставив завданням показати сучасну йому російську дійсність. Після виходу у світло “Подорожі-” за наказом Катерини II Радищев було укладено в каземат Петропавловской міцності. Суд присудив його до страти, заміненою десятилітнім посиланням у Сибір. Проїжджаючи в посилання через Тобольськ, воно писав:
Ти хочеш знати: хто я? що я? куди я їду?
Я той же, що й був і буду все моє століття:
Не худоба, не дерево, не раб, але людина!..
У посиланні Радищев продовжувало працювати: вивчав місцевий край і написав історичну роботу, присвячену Сибіру.
Після смерті Катерини II Радищеву дозволили повернутися в Центральну Росію. До кінця днів своїх письменник жив під наглядом поліції в невеликому калузькому маєтку Нємцові. Тут він продовжував займатися літературною працею. У незавершеній поемі “Пісні, петые на змаганнях на честь древнім слов’янським божествам” автор “Подорожі…” говорить про Майбутнє, що очікує його рідний народ:
ПРО, народ, народ преславний!
Твої пізні нащадки
Перевершать тебе в славі…
Всі перешкоди, всі оплоты
Розтрощать рукою сильної,
Переможуть… природу навіть,
– И перед їхнім здатним поглядом,
Перед особою їх осяяним
Славою перемог величезних,
Ниц упадуть царі й царства…
11 березня 1801 р. відбувся черговий двірський переворот: Павло I був убитий і на престол зійшов його син, Олександр I. Радищева запросили взяти участь у роботі комісії зі складання законів, і він прийнявся за справу. Але жодному з його проектів не був даний хід. Радищев покінчив із собою, прийнявши смертельну дозу отрути
(2 votes, average: 4.50 out of 5)