Я вважаю, що роль Пушкіна в романі “Євгеній Онєгін” нітрохи не менше, ніж роль сюжету. Уже в присвяті до роману Пушкін пише, що його добуток це не тільки “собранье строкатих глав”, але й собранье строкатих щиросердечних станів самого поета. І стає ясно, що Пушкін збирається приділити собі не менше уваги, чим іншим героям. Пушкіна є особливим героєм, значення якого важко переоцінити. Як і всі діючі особи, Пушкін змінюється протягом усього роману
“Євгеній Онєгін” пи-сался Пушкіним дуже довго, і від першої до останньої глави поет
міняється. У першому розділі Пушкін молодий душею, він захоплюється балами, веселощами, танцями. Але, як би віддаючи данину романтизму, він відіграє роль парубка, що розчарувався в житті, і пише: “На жаль, на різні забави я багато життя погубило”. Мені здається, що насправді Пушкін так не думає, адже він пише: “Люблю я скажену младость”. У другому розділі Пушкін жалує, що пише свій роман у віршах, адже він міг би просто переказати “преданья російського сімейства”.
Я думаю, що це іронія, Пушкін жартує, але не треба забувати, що в кожному жарті є частка правди. Далі від глави до глави поет утомлюється,
аж до того, що говорить у п’ятому розділі: “Літа до суворої прози хилять, літа очманілу риму женуть, і я з подихом зізнаюся, за нею ледащій волочуся”. У цій же главі поет як би розстається з молодістю. Від першої до останньої глави Пушкін фізично старіє, у нього змінюється подання про життя: він уже на так легковажний. Тому важко дописувати роман, у нього навіть є такі рядки: “Уперед, уперед, моя історія”, – він як би з останніх сил докінчує роман, начебто біжить на фінішній прямій
Роман наповнений ліричними відступами, що займають досить великий обсяг у добутку. У них Пушкін
