Публіцистика М. М. Щербатова
Найбільш яскравим представником ідеологів дворянства був уже згадуваний князь М. М. Щербатов. Це була колоритна фігура. Багатий ярославський поміщик, з гордістю сЪебе, що називав, “Рюриковичем” , прекрасно утворений, власник великої бібліотеки, він добре знав французьку філософію й літературу, мав ораторський і полемічний талант. Відтиснутий на другорядні ролі новим служивим дворянством і фаворитами, він був готовий по будь-якому приводі критикувати дії Катерини II і її оточення, у самих темних фарбах малював положення країни, давав убивчі
Щербатов виступив у Покладеній комісії в ролі лідера дворянських депутатів, а після її розпуску очолив Герольдмейстерскую контору й одну з колегій, одержав звання сенатора. Автор багатотомної “Історії Російської з найдавніших часів” , він опублікував ряд історичних документів, після повстання Пугачова написав “Коротку повість про колишнім у Росії самозванцях” . Разом з тим він виступав із численними “міркуваннями” , “думками” , “записками” , адресованими Сенату й колегіям. Але більшість його робіт аж ніяк не призначалося для урядових
Найбільш показовий Твір Щербатова “Про ушкодження вдач у Росії” , у якому описані розкіш, фаворитизм, сваволя й казнокрадство, що панували при російському дворі. Двору повинні були випливати й дворяни, і в цьому Щербатов бачив причину руйнування багатьох дворянських пологів. Він хотів повернутися до “простих вдач” предків. Хоча він стояв на реакційних позиціях, але проведений їм “строгий розбір палацової розпусти” ( Герцен ) був так ярок, що книга виглядало як обвинувачення не тільки Катерини і її оточення, але й усього самодержавно-кріпосницького ладу. Ця її особливість сто років через привернула увагу А. И. Герцена, що видало в лондонській Вільній друкарні цей добуток Щербатова разом з радищевским “Подорожжю” .
У своїх поглядах Щербатов виходив з ідеї про вирішальну роль дворянства й особливо старої родовитої знаті, як в історії Росії, так і в її сучасному житті й у її майбутньому. Він розумів, що пануюче положення дворян засноване на монопольному праві володіння землею й селянами, і не допускав можливості порушення цього права або скасування якого-небудь дворянського привілею. “Збережи мене боже й подумати, – викликував він на одному із засідань Покладеної комісії, – щоб у такий час, коли милість і правосуддя царюють на престолі, дворянство, замість придбання яких-небудь прав, могло що-небудь із оних втратити!” На думку Щербатова, про надання селянам землі не могло бути й мовлення. Він запевняв, що “російські селяни, хоча є раби своїм панам, але в більшості випадків задоволені своїми поміщиками”, які нібито печуться про їх, як про дітей. Тому, продовжував Щербатов, “що б не говорив природний закон, залишимо краще селян у тім стані, у якому вони перебувають протягом декількох сторіч” . У Росії “хліборобів варто примушувати до роботи” , інакше вони “упадуть у безперервні лінощі” . Ця думка завершується висновком, що селянин тим богаче, чим більше поміщик бере з його оброку й чим більше змушує його працювати на панщині
Для підйому землеробства Щербатов вважав за необхідне віддати поміщикам державних і економічних селян, створити замість рекрутської системи “війська оселені” . Він думав, що тільки дворяни могли володіти фабриками, що переробляють сільськогосподарську сировину. Зображуючи із себе захисника селян, він відстоював їхнє право займатися ремеслом і торгівлею, але, звичайно, тільки з дозволу поміщика й тільки взимку, у вільний час
Видаючи себе за поборника освіти, Щербатов у теж час затверджував, що навіть “мала освіта” селян може привести до “вящим оман і до духу непідданства” , тому що “коли підлої народ освітиться й буде порівнювати тягаря своїх податків з пишністю государя й вельмож, тоді чи не буде він нарікати на податки, а, нарешті, чи не зробить це й бунту?” “Вишнее освіта” повинне залишитися привілеєм дворян
Щербатов критикував самодержавство. На його думку, воно ще мало зробило для розширення прав дворянства, тому що жалувана грамота дворянству зберігала влада коронної адміністрації, замість того щоб повністю передати її повітовій і губернській дворянській організаціям. Самодержавству, що керувало країною за допомогою бюрократичного апарата, він протиставляв самодержавство з Боярською думою, виступав за передачу влади в руки родовитої олігархії
Суспільно-політичні ідеали Щербатова найбільше повно виражені в його “Подорожі в землю Офирскую” . Це добуток – не що інше, як утопічний роман, зображення ідеальної, неіснуючої країни, куди попадає після аварії корабля шведський офіцер. Але ця вигадана країна є лише перетвореної згідно з ідеалами Щербатова дворянською, кріпосницькою Росією. В “землі Офирской” населення розділене на замкнуті стани, де більшість людей – раби, що перебувають у повній залежності від “стану шляхетних” . “Шляхетні” користуються виключним правом володіння землею й селянами, займають всі пости в установах і армії. Система військових поселень звільняє країну від рекрутчини, створює постійну армію й забезпечує швидке придушення “внутрішнього занепокоєння” . На чолі керування коштують “вишнее уряд” і “рада вельмож” із представників замкнутої касти аристократів, наділених величезними привілеями. Монарх перебуває під їхнім постійним контролем і не має права самостійно вирішувати жодного питання
(1 votes, average: 5.00 out of 5)