Психологізм драми А. Н. Островського “Безприданниця”
Кращою психологічною драмою А. Н. Островського по праву вважається “Безприданниця”. Її нерідко зіставляють із “Грозою”, і у відомій мері це справедливо. “Гроза” – головне добуток дореформеної драматургії Островського, “Безприданниця” же вбирає в себе багато мотивів післяреформеної творчості драматурга. На зіставлення цих п’єс наводить і те, що в обох перед нами розгортається драма неабиякої жіночої натури, що приводить до трагічної розв’язки. Нарешті, важливо й те, що в обох п’єсах істотну роль грає збірний
Мотив торгівлі, що проходить через всю п’єсу й концентрується в головній сюжетній події – торзі за Ларису, охоплює всіх героїв-чоловіків, серед яких Лариса повинна зробити свій вибір. І Саратов тут не тільки не виключення, але, як з’ясовується, – самий жорстокий і безчесний учасник торгу. Відповідаючи на захоплені оповідання своєї нареченої про сміливість Саратова, що безтрепетно стріляли в монету, що тримала Лариса, Карандишев вірно зауважує: “Серця ні, того він так і смів”. І Островський солідарний із цією думкою, хоча Карандишев і не є виразником авторських оцінок. Взагалі, такого героя в п’єсі ні, зате майже кожний з діючих осіб у тієї або інший момент вірно оцінює ситуацію й людей, у ній що беруть участь. Складність характерів героїв – будь те суперечливість їхнього внутрішнього миру, як у Лариси, або невідповідність внутрішньої сутності героя й зовнішнього поводження, як у Саратова, – от у чому психологізм драми Островського.
Саратов для всіх навколишніх – великий пан, широка натура, відчайдушнийий хоробрий, і всі ці фарби й жести автор йому залишає. з іншого боку, він тонко, як би між іншим, показує нам і іншого Саратова, його щира особа. У першій же зустрічі з ним ми чуємо визнання: “Що таке “жалість”, цього я не знаю. У мене, Мокій Парменич, нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно”. І відразу ми довідаємося, що продає Саратов не тільки “Ластівку”, але й себе самого нареченій із золотими копальнями. В остаточному підсумку, тонко компрометує його й сцена в будинку Карандишева, тому що обробка його квартири й спроба влаштувати розкішний обід – це адже карикатура на стиль і спосіб життя Саратова. І вся різниця полягає в сумах, які кожний з героїв може на це витратити. Глибоко значна сцена, що характеризує обох суперників, що домагаються любові Лариси.
Таким чином, засобом психологічних характеристик в Островського виявляються не само визнання героїв, не міркування про почуття й властивості їх, але переважно їхньої дії й побутовий діалог. Жоден з героїв не змінюється в процесі драматичної дії, а лише поступово розкривається перед глядачами. Навіть про Ларису можна сказати те ж: вона прозріває, довідається правду про навколишніх її людей, приймає страшне рішення стати “дуже дорогою річчю”. І тільки смерть звільняє неї від усього, чим наділив життєвий досвід. У цей момент вона як би вертається до природної краси своєї натури.
Фінал драми – смерть героїні серед святкового шуму, під циганський спів – вражає своєю художньою зухвалістю. Щиросердечний стан Лариси показано автором у стилі “сильного драматизму” і при цьому з бездоганною психологічною точністю. Вона зм’якшена, заспокоєна, вона всіх прощає, тому що щасливо тим, що нарешті-те викликала спалах людського почуття – безрозсудний, самогубний учинок Карандишева, що звільнив її від принизливого життя утриманки.
Рідкий художній ефект цієї сцени А. Н. Острівський будує на гострому зіткненні різнонаправлених емоцій: чим більше м’якості й всепрощення в героїні, тим гостріше суд глядача. Драма “Безприданниця” стала вершиною творчості Островського, добутком, у якому зійшлися в дивно ємному художнім єднанні мотиви й теми більшості п’єс пізнього періоду. У цій п’єсі, що розкриває по-новому складні й психологічно людські характери, передбачена неминучість появи в Росії нового театру.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)