Протест підпоручика Ромашова проти несправедливості тупого й жорстокого життя в повісті А. И. Куприна “Двобій”
“А якщо моє “Я” не захоче” і “Я” інших людей теж?” – так думав Ромашов про те, що можуть зробити люди, які можуть не захотіти підкорятися життя й тим, хто нею править. Справді, всі, здавалося б, дуже просто – перестати підкорятися. Але одна людина не може зробити нічого. А що міг зробити він, Ромашов?
Жити у виродливому, тупому й жорстокому середовищі або дозволити своєму “Я” ска-зать “ні”, – нехай навіть ціною власного життя? По суті справи, Ромашов – людин, нікому не инте-ресный і нікому не потрібний; він
До нього – зворушливому, смішному, безглуздому – чи-татель починає випробовувати жалість, але й тільки. Це не герой, це просто страждаюча особистість, унаследо-вавшая
Образ Шурочки теж не може викликати в читачів того захвату, що звичайно викликають позитивні романтичні героїні: спочатку вона здається про-сто ідеальної, але незабаром тонкий шар позолоті тане, оголюючи її щиру особу, її справжню природу й натуру Так, Шурочка не дурна, вона навіть розумна, але в те ж вре-мя вона жорстока й розважлива й діє исключитель-але відповідно до власних міркувань, під-годину не замислюючись про те, хто й як сприйме її пове-дение. Вона схожа на морську сирену, що спочатку залучає своїм прекрасним співом, потім просить потримати дзеркальце й гребінець, а потім… Мовчить не-рухлива водна гладь, не дає відповідей, і, безуслов-але, страшна її таємниця
ЧиНе цієї прірви боявся Ро-Машов, передчуваючи свою смерть? Ромашов не стільки бореться з навколишньої його ту-співай і жорстоким життям, скільки захищається від її. А як, справді, можна й боротися, і захищатися од-новременно? Ромашов слабшав, він незмірно слабкіше, ніж думає сам. По, коли він