Простежте основні етапи творчого шляху Г. Флобера. Розкрийте особливості світогляду і об’єктивного методу Г. Флобера. Перехід від романтизму до реалізму
Простежте основні етапи творчого шляху Г. Флобера. Розкрийте особливості світогляду і об’єктивного методу Г. Флобера. Перехід від романтизму до реалізму.
Друга половина XIX століття у французькій літературі позначена розвитком реалізму. У ній намітився інтерес до людини, сформованої суспільними умовами того часу. Письменників цікавило, яким чином оточення, суспільство впливають на людину, її світогляд, формування її поглядів та переконань. Не стояв осторонь і Гюстав Флобер.
ГЮСТАВ ФЛОБЕР (1821-1880) – видатний французький письменник,
Головними рисами світосприйняття прозаїка були скептицизм і песимізм. Від брутального світу він намагався сховатися у світі мистецтва, яке, вважав, може змінити людину.
Соціальний скептицизм письменника багато в чому пояснювався особливостями його часу. Сам Флобер сприймав свій час як перехідний етап: “Мы с тобой явились на свет слишком рано и в то же время слишком поздно, – писав він своєму другу поету Л. Буйєу 1850році. – Нашим делом будет самое трудное и наименее главное: переход”.
– винайшов нові прийоми зображення дійсності та моральної суті тогочасного суспільства;
– залишався прихильником справжнього реалізму;
– поєднав трагічний і комічний плани, з глибоким психологізмом створив переконливу картину бездуховності суспільства, у якому вульгарності та повсякденності нічого не протистояло;
– прийшов до висновку, що в житті не було і не могло бути нічого прекрасного, вирватися із сірості неможливо ні за допомогою мрій, ні за допомогою кохання;
– цінував форму (без особистісний принцип);
– викривав вульгарне і повсякденне у буржуазному суспільстві;
– вважав, що у його світі щасливий той, хто не мав ні моральних принципів, ні високих поривів;
– часто автор не виводив на сторінках романів жодного позитивного героя (“Пані Боварі”), і таким чином, не нав’язував читачеві можливого вирішення конфлікту.
– створив т. зв. “об’єктивну манеру” оповіді у реалістичній літературі.
– не поділяв об’єкти художнього зображення на “вищі” і “нижчі”, вважаючи, що найвульгарніший матеріал під пером талановитого митця випромінював красу, адже естетичний ідеал у мистецтві не мав нічого спільного з ідеалом етичним.
Тема втрачених ілюзій – класична для французької літератури XIX століття. Флоберівські “Пані Боварі” і “Виховання почуттів” неодмінно викликали у пам’яті читача “Втрачені ілюзії” Оноре де Бальзака. Однак у тлумаченні цієї теми двома видатними французькими реалістами були суттєві відмінності. Якщо герої Бальзака виявляли шалену енергію, нестримні пристрасті у своєму прагненні розбагатіти, прославитися, піднятися на верхній щабель соціальних сходинок, то персонажі Флобера охоплені “тугою”, “зневірою або романтичними наслідуванням, неприродністю і навіть вульгарністю “бульварної романтики” (саме вона визначала трагедію Емми Боварі)”.
Отже, втрата ілюзій для героїв Флобера – не результат їхньої боротьби за щастя, а початок сірого існування з вантажем втрачених ілюзій. У романах письменника ці ілюзії – найважливіші вихідні характеристики його героїв, і полягали вони навіть не в їхній історії, а в передісторії. Більше того, вони були сутністю передісторії самого Гюстава Флобера, перші літературні спроби якого були відзначені романтичним песимізмом, культом мистецтва та обраної особистості.
З презирством ставлячись до буржуазної дійсності свого часу, митець дійшов парадоксального висновку: якщо ти мусив писати про те, що глибоко зневажав, залишалося одне – “намагатися гарно писати”.
Романи “Пані Боварі” (1857) і “Виховання почуттів” (1869), повість “Проста душа” (1877), а також останній, незакінчений роман “Бувар і Пекюше” – реалістичні твори з “буржуазним сюжетом”, до якого Флобер звернувся як до символу і гарантії художньої правди.
У цих творах найповніше проявилися риси, що ознаменували новий етап розвитку реалізму. їх добре видно під час порівняння героїв Бальзака й Флобера. Бальзаківський Растіньяк розумний, енергійний, зухвалий, сповнений надій, він готовий до двобою з усім світом і відчайдушно виборов своє місце під сонцем. А герої Флобера – Шарль Боварі, Фредерік Моро та інші – позбавлені будь-яких талантів. У їхніх образах – депоетизованих і дегероїзованих – відбилася яскрава й точна характеристика сучасної письменнику буржуазної дійсності.
У 1850 р. прозаїк почав працювати над новим романом “Мадам Боварі. Провінційні звичаї”, а також над так і незавершеним твором “Лексикон прописних істин”, у якому митець зібрав вульгарні судження, що свідчили про цілковите невігластво сучасного йому буржуа-обивателя. Згодом Флобер використає ці “перли” у багатьох своїх творах. Ось деякі із цих взірців “міщанської” мудрості: “Газети – без них не можна обійтись, але потрібно їх лаяти”, “Дворянство – зневажати його і заздрити йому”, “Актриси – погуба наших синів”, “Жандарми – опора суспільства”тощо.
Уже в 1857 р. Флобер збирав матеріал до роману “Саламбо”, який було закінчено у 1862 р. З огидою працюючи над “сучасними буржуазними сюжетами”, Флобер мріяв про “розкішний історичний сюжет”, у якому вбачав порятунок від світу “кольору плісняви”. Так виникли яскраві, насичені барвами твори: “Саламбо” – роман про Карфаген доби Першої пунічної війни; філософська драма “Спокуса святого Атонія”, повість “Іродіада”.
У 1876 р. прозаїк створив незвичайний для себе твір – повість “Проста душа”. Сам він писав про цю книгу так: “Історія простої душі” – це не що інше, як розповідь про непримітне життя бідної селянської дівчини, побожної і містично налаштованої, відданої без будь-якої екзальтації і ніжної, як свіжий хліб. Вона послідовно любить чоловіка, дітей своєї господині, племінника, старого, про якого піклується, а згодом папугу. Коли папуга гине, вона замовляє його опудало і, помираючи, плутає його зі святим духом. У цьому немає ніякої іронії, як ви можете подумати, навпаки – усе це дуже сумно і дуже серйозно”.
Цей твір повернув читачів до французької сучасності. Повість була навіяна спогадами молодості автора, чим і пояснював її невеселий тон і прихований ліризм. У процесі роботи, у квітні 1876 р., письменник навіть здійснив двотижневу поїздку в Нормандію, щоб оживити враження від тих місць, куди він помістив своїх героїв. Колись у Трувілі, родині знайомих Флобер бачив опудало папуги, любимця їхньої служниці, і почув історію цієї жінки, яка стала прототипом служниці Фелісіте.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)