ПРОМЕТЕЙ – МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
МІФ І ЛІТЕРАТУРА
МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
ПРОМЕТЕЙ
За давніх-давніх часів, коли над усім світом панував іще не Зевс*, а його батько Кронос*, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.
Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися в свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих
Згодом владу над усім світом здобув Зевс, який скинув батька в Тартар – у найглибше дно землі і моря, що лежить далеко внизу під царством мертвих, похмурим Аїдом*. Із своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб та з голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! Так би зачахнув і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних –
Матір’ю його була велика Феміда*, богиня справедливості і правосуддя. А батько – Іапет – належав до роду могутніх титанів, що їх здолав Зевс і скинув навіки у Тартар. Такої долі зазнав й Іапет, але зосталися його сини – Атлант, Менетій, Прометей та Епіметей. Двох перших Зевс теж покарав за сміливу спробу змагатися з ним: в Менетія поцілив вогненною блискавкою, і той упав просто в Тартар, а величезному Атлантові надумав іншу кару – тримати на собі все небесне склепіння.
Відтоді стоїть Атлант, величезний, наче гора, і, наче гора, непорушний. Усе дуже, м’язисте тіло його напружилося і скам’яніло, він зігнувся під страшним тягарем, та мусить так вічно стояти.
Найменший Іапетів син, простодушний Епіметей, не був небезпечний Зевсові. А розумний і мужній Прометей сам став на бік Зевса. Він, як ніхто, розумів, що дикі, свавільні титани не можуть справедливо правити світом,- для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум. І Прометей сам допоміг мудрому Зевсові стати до влади. Здавалося, все йшло до того, що Прометей буде найближчим Зевсовим другом. Та на заваді стали дрібненькі, ледь видні з Олімпу* істоти – смертні люди.
Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин. Він перший запряг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати з землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.
А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Зате його сини й дочки – молоді боги, що безжурно жили на Олімпі,- зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’я безсмертні навіть взялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства. Але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів.
Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей – титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.
Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.
– Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину,- лукаво запросив Прометей. – Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.
Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювали на шану безсмертним.
Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів він з темнохмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. А потім надумав людям кару, аби дошкулити Прометею: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне,- у життєдайнім вогні.
– Хай їдять м’ясо, але сире! – гримів люто Зевс.
Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.
Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу*, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу,- адже Прометею було вже не вільно з’являтися на Олімпі. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста* – на людей із щирого золота, що, наче живі, слугували богам.
А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.
Відтоді засяяли, заяскріли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м’ясо, грілися, танцювали. Люди зажили тепер веселіше, дружніше, і з того щиро радів титан Прометей. Він навчив їх приборкувати вогонь, топити мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не схилялися покірно перед своєю долею. Завдяки Прометеєві вони навчилися думати і тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.
Та чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто в світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повстати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.
У шаленій нестямі Зевс звелів закути титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї землі до стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосильних, нікчемних людей.
Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві і ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг – Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг.
Туди, де кінчається пустельна країна диких скіфів і велично здіймаються до неба скелі Кавказу, Сила і Влада привели непокірного титана, а за ними шкутильгав бог Гефест.
Він був кульгавий з дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу. Довго летів Гефест, цілий день, а надвечір упав на скелястий острів Лемнос і відтоді став шкутильгати.
Відтоді ж навіки оселився в його серці страх перед Зевсом. Той страх примусив його і тепер скоритися могутньому батькові.
Тяжко зітхає Гефест і здіймає величезний молот, щоб прикувати Прометея до стрімкої кручі…
Нарешті титана прикуто…
Але словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила і Влада, кремезні, негнучкі, наче витесані з каміння, а за ними шкутильгає ще дужче Гефест. Тільки коли вони зникли за горами і навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:
– О божественний ефіре!* О мати-земле і сонце ясне, всевидюще!
О бистрокрилі вітри і ви, хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!
Замовк Прометей, а навколо зашелестіло, задзвеніло в повітрі, наче від помахів легких пташиних крил. То прилетіли на великій крилатій колісниці ніжні жалісливі океаніди, що в своїх далеких підводних печерах почули брязкіт Прометеєвих кайданів…
За океанідами поспішав на крилатому коні сам старий Океан. Сивий, величний, він наблизився до Прометея і мовив:
– Іапетів сину! Нікого в світі я так не шаную, як тебе. І я прилетів від краю землі сюди, до її іншого краю, щоб ти послухав моєї ради: вгамуй своє горде серце, поступися перед дужчим. Адже ти сам гаразд знаєш: світом керує суворий самовладний бог. Не змагайся з ним! А я спробую випросити в нього для тебе швидке визволення.
– Не турбуйся мною, Океане,- відказав Прометей,- і не труди себе марно – невблаганний-бо Зевс. Стережись і ти Зевса, він лихопомний, жорстокий, тож не здумай просити за мене. Я сам знесу свою кару…
Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс. Та незабаром дізналася про це ревнива, заздрісна Гера* і обернула Іо в телицю, ще й приставила пастухом до неї всевидющого Аргуса. Це чудовисько мало очей по всьому тілу стільки, скільки сяє зірок на нічному небі. Ті очі ніколи не заплющувалися всі відразу, навіть коли Аргус засинав, тож він стеріг бідолашну телицю і вдень і вночі. І за це заплатив життям: за наказом Зевса Гермес* відтяв Аргусові голову.
Тоді розгнівана Гера наслала на Іо великого гедзя, і той нещадно жалив телицю. Тікаючи від гедзя, майже божевільна з болю, Іо опинилася серед Кавказьких гір і от добігла до скелі, де був прикутий Прометей.
Хоч титан сам тяжко страждав, та його схвилювала доля нещасної дівчини, що стала жертвою жорстоких богів. Він чув про неї ще від своєї матері, віщої Феміди, і знав, що попереду в Іо ще багато поневірянь і мук.
– О, як ти, бідна, стогнеш! – співчутливо мовив Прометей.- Я нічим не можу тобі допомогти, бо сам я не вільний. Але знай: тебе, смертну, чекає
Безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе люди назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Найславетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл, прийде сюди і, нарешті, визволить мене. Знай і те, що всемогутній бог, через якого ми обоє страждаємо, незабаром може втратити свою владу.
– Зевс утратить владу? Хіба це можливо?
– Можливо, і він сам квапить той час.
– А як це станеться?
– Не можу сказати.
– А коли? – допитувалась Іо.
Але Прометей не міг розкрити їй великої таємниці, яку знав тільки він сам один. Колись, добуваючи для смертних руду в довгій, глибокій печері, Прометей так утомився, що ліг просто долі спочити і міцно заснув. Прокинувся він серед глупої ночі, скрізь було темно і тихо. Раптом його здивували якісь ледь чутні звуки. Він прислухався і почув тонесенькі старечі голоси, що протягло співали довгу тихомовну пісню про майбутнє людей і богів. То співали Мойри*, богині невблаганної Долі.
Ось тоді Прометей і дізнався, що Зевса чекає загибель, бо він схоче одружитися з богинею Фетідою, найвродливішою дочкою морського бога Нерея. А синові Фетіди судилося стати дужчим за батька, хоч би хто він був – чи смертний герой, а чи безсмертний бог. Тож Зевса чекає та сама доля, якої через нього зазнав колись його рідний батько Кронос, і справдиться тоді батькове лиховісне прокляття.
Прометей не міг розповісти це Іо, він тільки запевнив нещасну, що Зевсова влада не вічна, але бідна телиця вже нічого не чула. Знову налетів на неї гедзь, люто вжалив, і вона, наче божевільна, побігла світ за очі. Ще довго здаля долинали її болісні дойки і терзали титанове серце.
– Хай Зевс безжурно живе на Олімпі! – гнівно вигукнув Прометей.- Хай тішиться своїми громами та сиплв на землю вогненні блискавки. Але настане день, коли справдиться прокляття його батька Кроноса!
Ці сміливі слова почув із своєї височини Зевс Громовержець. Он як! Покараний Прометей не тільки не скорився, а навіть погрожує йому, всевишньому владареві! Збентежений Зевс послав до титана меткого Гермеса дізнатись, на яку таємницю натякає зухвалець і що чекає Зевса в майбутньому.
Гермес узув свої сандалії з маленькими золотими крильцятами і невдовзі опинився біля кавказької скелі.
– Слухай мене, Прометею,- владно мовив Гермес.- Батько всіх безсмертних і смертних хоче довідатись, що означають твої слова.
– Яка зарозуміла мова в цього прислужника богів! – вигукнув Прометей.- Хай Зевс не сподівається зробити і з мене такого прислужника. Я не проміняю свої страшні муки на ганебне рабство.
– Я не раб, а бог і вісник богів.
– Ненавиджу я всіх богів. А ти, Гермесе, маєш розум, наче в хлопчиська, коли гадаєш щось від мене дізнатись. І Зевс не дізнається, поки не звільнить мене від кайданів.
– А ти не боїшся, що Зевс розгнівиться ще дужче?
– Хай шаленіє, хай гримить з гніву і спалює скелі пекучим вогнем чи засипає крижаним снігом – все одно він не вирве з моїх вуст жодного слова.
Зненацька розлігся оглушливий грім, задвигтіла земля…
Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом із непереможним титаном у чорну безодню.
Та Прометей був безсмертний. Збігли тисячоліття, і тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатись про свою долю.
Але нескорений Прометей мовчав, і батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до кавказької скелі, нестерпно палило його сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, і щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титану груди та дзьобав йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло.
Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й досі не знав тієї таємниці про себе. Із Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда. Гірко плачучи, просила вона Прометея помиритися з Зевсом, і материнське горе, страшніше за всі муки, розчулило несхитного титана – він розкрив свою таємницю.
Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину. Тепер він звелів якнайшвидше віддати Фетіду за смертного, щоб її син не став загрозою ні йому, ні іншим безсмертним богам.
Незабаром Фетіду віддали за Пелея, славного аргонавта,- разом з іншими героями він їздив до Колхіди по золоте руно. На весіллі Пелея і Фетіди зійшлися всі боги, і навіть вони не пам’ятали такого пишного свята. А син Пелея і Фетіди – славетний Ахіллес – справді перевершив мужністю і силою свого батька і став найбільшим героєм Троянської війни.
У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо – Геракла – звільнити титана.
Незабаром Геракл був уже біля скелі, де висів прикутий титан і кровожерний орел пазурами рвав йому тіло. Підняв Геракл свій чималий лук і щосили напнув тятиву. Дзвінко заспівала стріла, вп’ялася в орла, і той упав мертвий додолу. Тоді Геракл виліз на скелю і дужими руками розірвав Прометеєві пута. Титан нарешті випростав могутнє тіло і відітхнув на всі груди. Тільки одне залізне кільце зосталося на руці в Прометея, і в ньому застряг камінчик із скелі.
Прометей став вільний, а смертні люди, заради яких він прийняв страшні муки, носять відтоді на згадку про нього металеві каблучки і персні з коштовними камінцями. Так каже легенда, але чи це правда, ніхто не знає. Однак знають усі: в тих мужніх, волелюбних людей, що віддають свої сили і розум, усе життя на благо народові, палає в серцях іскра незгасного Прометеєвого вогню.
А сам Прометей оживає знову і знову в найкращих творах мистецтва. Так завдяки смертним людям став безсмертним тираноборець-титан.
Переказ Катерини Гловацької
Ім’я Прометей означає “той, що передбачає, провидець”.
У грецькій міфології Прометей є культурним героєм, тому що стоїть біля витоків культури: вчить людей риболовлі, землеробства, дарує те, без чого людина не змогла б стати людиною.
Словничок
Аїд – володар підземного царства мертвих, син Кроноса і Реї, брат Зевса й Посейдона. У грецьких міфах Аїдом часто називають саме царство мертвих. Афіна Паллада – богиня мудрості, наук, мирної праці й переможної війни; дочка Зевса, народилася з його голови.
Гера – богиня родинного життя і шлюбу; старша дочка Кроноса і Реї; Зевсова дружина, мати Гефеста.
Гермес – бог торгівлі й ремісництва, вісник богів, опікун подорожніх, провідник душ померлих до підземного царства Аїда; син Зевса. Мав золоті крилаті сандалії та золотий жезл, яким міг приспати і розбудити будь-кого з людей.
Гефест – бог вогню і ковальства, син Зевса і Гери. У суперечках батьків завжди тримав сторону матері, за що Зевс скинув його з Олімпу. Гефест упав на скелястий острів Лемнос і відтоді став шкутильгати. Єдиний з богів, що не цурався фізичної праці: кував блискавки для Зевса, будував палаци на Олімпі тощо.
Ефір – за уявленнями стародавніх греків – верхній сонцесяйний шар повітря, де перебувають боги.
Зевс (Кроніон) – верховний бог, володар світу, син Кроноса та Геї. З Олімпу владарює над богами й людьми. Батько численних богів і героїв. Крон (Кронос) – титан, що відібрав владу у свого батька Урана. Згодом Кроноса скинув найменший син Зевс і став володарем світу.
Мойри – богині людської долі, дочки Зевса і Феміди. Клото (“прядильниця”) пряде нитку життя людини, Лахесіс (“та, що визначає долю”) витягує жереб людини, Антропа (“невідворотна”) перетинає нитку життя.
Олімп – міфічна оселя богів; гора у Фессалії, на півночі Греції.
Титани – божества старшого покоління, діти богині землі Геї та Урана, що уособлює небо. Повстали проти батька й скинули його. Коли до влади прийшов Зевс, він переміг титанів і кинув їх у Тартар (безодню).
Феміда – богиня справедливості й правосуддя, дочка Урана і Геї.
Запитання й завдання
1. Пригадайте початок міфу про Прометея. Яким було життя людей у той час? Чому вони усього боялися? Як ставилися боги до людей?
2. Хто такий Прометей? Яка доля спіткала його родину? Чому Прометей став на бік Зевса в боротьбі з титанами?
3. Що зробив Прометей для людей? До яких хитрощів він удався під час укладання угоди між богами й людьми? Як Зевс помстився людям?
4. З якою метою Прометей таємно проник до Зевсового палацу? Хто допоміг йому в цьому?
5. Як змінилося життя людей після того, як Прометей подарував їм вогонь?
6. Яке покарання вигадав Зевс для Прометея? Хто виконував наказ верховного бога? Поясніть поведінку Гефеста, використовуючи цитати з міфу.
7. Хто співчував Прометею? Що з міфу ви дізналися про Іо?
8. Яку таємницю і чому не захотів розповісти Зевсові Прометей? Як бог покарав його за непокору?
9. Хто звільнив прикутого Прометея? Перекажіть заключну частину міфу.
10. Розгляньте ілюстрації до міфу. Розкажіть про богів, зображених на них. Як зобразили художники Прометея на своїх картинах? Чи однакове в них бачення цього образу?
1. Прочитайте підказку, подану в кінці міфу. Що передбачав Прометей?
Чому він узявся допомагати людям?
2. Чому погрози і тортури не здолали могутнього титана?
3. У чому полягає велич подвигу Прометея?
4. Поясніть, як ви розумієте слова з міфу: “Так завдяки смертним людям став безсмертним тираноборець-титан”.
Порівняйте, яким у ставленні до людини постає Зевс, а яким – Прометей.
1. Складіть простий план міфу про Прометея. Стисло перекажіть за ним що твір.
2. Підготуйте виразне читання тієї частини міфу, яка вам найбільше сподобалася.
3. Використовуючи міф, напишіть коротку характеристику Прометея на зразок тих, які дає словничок.
1. Використовуючи ілюстрації до міфу, підготуйте усну розповідь на тему “Яким я уявляю Прометея”.
2. Намалюйте ілюстрацію до міфу “Прометей”.
3. Підготуйте експонати до підсумкового уроку на тему “Образ Прометея – в літературі”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)