Проблеми моральності
Ситуація з пожежею в повісті дозволяє авторові досліджувати сьогодення й минуле. Горять склади, товари, яких люди не бачили на прилавках (ковбаси, японські ганчірки, червона риба, мотоцикл “Урал”, цукор, борошно). Частина народу, користуючись плутаниною, розтаскує, що може. У повісті пожежа є символом катастрофи для соціальної атмосфери в Сосновке. Распутін намагається пояснити це ретроспективним аналізом. У Сосновке землеробськими роботами не займаються, заготовлюють ліс, причому не забезпечуючи його відтворення. Лісу надовго не вистачить.
“Краще б ми інший план завели – не на одні тільки кубометрів, а на душі! Щоб ураховувалося, скільки душ загублено, до чорта, дияволові перейшло, і скільки залишилося!” – гарячиться в суперечці Іван Петрович.
Читач відчуває гостре занепокоєння від картини безжа-. лостного скорення природи. Великий обсяг робіт вимагає великої кількості робочих рук, часто яких потрапило.
До них додалися “архаровці” (бригада оргнабора), які нагло давили на всіх. І місцеві жителі розгубилися перед цією злою силою. Автор через міркування Івана Петровича роз’ясняє ситуацію: “… люди розбрелися всяк по собі ще раніше…”
Соціальні шари в Сосновке перемішалися. Відбувається розпад “загального й злагодженого існування”. За двадцять років життя в новому селищі змінилася моральність. Що “було не покладене, не прийняте, стало покладене й прийнято.
У Сосновке навіть палісадників у будинків ні, тому що однаково це тимчасове житло. Іван Петрович залишився вірний колишнім принципам, нормам добра й зла. Він чесно працює, пе реживает за занепад вдач. І виявляється в положенні стороннього предмета. Спроби Івана Петровича перешкодити зграї Дев’ятого вершити влада кінчаються помстою зграї. Те проколють шини в його автомобіля, то насиплють пісок у карбюратор, то порубають гальмові шланги до причепа, то виб’ють стійку з-під балки, що ледве не вб’є Івана Петровича.
Доводиться Іванові Петровичу збиратися із дружиною Аленой їхати на Далекий Схід до одному із синів. Докірливо запитує його Афоня Бронников: “Ти виїдеш, я виїду – хто залишиться?.. Эх! Невже так і кинемо?! Обчистимо до ниточки й кинемо! І нате – беріть, кому не лінь!” Так і не зможе виїхати Іван Петрович.
У повісті багато позитивних персонажів: дружина Івана Петровича Алена, старий дядько Миша Хампо, Афоня Бронников, начальник ділянки ліспромгоспу Борис Тимофійович Водників. Символичны описи природи. На початку повести (березень) вона млява, заціпеніла. Наприкінці – момент затишку, перед розквітом. Крокуючого по весняній землі Івана Петровича “начебто винесло нарешті на вірну дорогу”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)