Проблема рими
Художня функція рими багато в чому близька до функції ритмічних одиниць. Це не дивно: складне відношення повторюваності й неповторюваності властиве їй так само, як і ритмічним конструкціям. Основи сучасної теорії рими були закладені В. М. Жирмунським, що в 1923 р. у книзі “Рима, її Історія й теорія”, на відміну від школи фонетичного вивчення вірша (Ohrphilologie), побачив у римі не простий збіг звуків, а явище ритму. В. М. Жирмунський писав: “Повинне віднести до поняття рими всякий звуковий повтор, що несе організуючу функцію в метричній композиції
Формулювання Жирмунського лягло в основу всіх наступних визначень рими
Необхідно, однак, помітити, що подібне визначення має на увазі найпоширеніший і, безперечно, найбільш значимий, але аж ніяк не єдино можливий випадок – риму у вірші. Історія російської рими свідчить, що зв’язок її з віршованим мовленням не є єдиною можливістю. Давньоруська поезія – псалми, народна лірика, епика – не тільки не знала рими, але й виключала її. Поезія тої пори була пов’язана з наспівом, а між наспівом і римою було, видимо, відношення додатковості: рима зустрічалася лише в говорних жанрах і не могла
Ця орнаментальна “забавна” проза містила в собі прислів’я, ярмаркові баляси (під його впливом, як показав Д. С. Лихачов, створювався стиль “Моління Данила Заточника”), з одного боку, і “витие словес”, з іншої. Тут, зокрема, виявилося те змикання ярмаркової й барочної культур, про яке нам уже траплялося писати.2
Рима з’єдналася з поезією й прийняла на себе організуючу метричну функцію тільки з виникненням говорной, декламаційної поезії. Однак одну істотну сторону прози вона зберегла – спрямованість на зміст
Ритмічний повтор – повтор позиції. Фонема ж при цьому як одиниця певного язикового рівня входить у групу, що диференціює, ознак. Таким чином, елемент, що підлягають активізації, належить плану вираження
Перші рими будувалися як граматичні або кореневі. Основна маса рим мала флективний характер:
Голландський лікар
И добрий аптекар
…………………………………………
Старих бабів молодими переправляти,
А розуму їх нічим не повреждати.
Я машину зовсім виготовив
И весь свій струмент приготував
Із всіх країн до мене приїдьте,
Мою науку прославляйте.3
Аналогічним образом будується рима й у прозі “витія словес”. Приведемо текст Епифания Премудрого: “Та й аз багатогрішне й нерозумний… слово що плете й слово що плодить і словом почтити що думає, від словес похваления й здобуваючи, і приплітаючи, паки глаголю: що тя наречу вожа що заблудили, обретателя загиблої, наставника спокушеним, керівника розумом осліпленим, чистителя опоганеним, взискателя розточеним, варта ратним, утішника сумним, кормителя прагнучої, подавця потребуючої, показника несмисленним, помічника обидимим, молитовника тепла, заступника вірна, поганим рятівника, бісом проклинателя, кумиром споживача, ідолам попирателя, Богові служителя, мудрості дбайливця, філософії аматора, правді творителя, книгам сказателя, грамоті пермстей списателя”4.
Флективна й коренева рими, включаючи в повтори одиниці морфологічного й лексичного рівня, безпосередньо торкали область семантики. Оскільки збігалися елементи плану вираження, а диференціальною ознакою ставало значення, зв’язок структури зі змістом ставала безпосередньо оголеною
Звучання рими зв’язане безпосередньо з її несподіванкою, тобто має не акустичний або фонетичний, а семантичний характер. У цьому неважко переконатися, зіставляючи тавтологічні рими з омонімічними. В обох випадках Природа ритміко-фонетичного збігу однакова. Однак при розбіжності й віддаленості значень (зближення їх сприймається як несподіванка) рима звучить багато. При повторі й звучання, і значення рима робить враження бідної й із працею зізнається римою
Снову ми зіштовхуємося з тим, що повтор має на увазі й відмінність, що збіг на одному рівні тільки виділяє розбіжність на іншому. Рима – один з найбільш конфліктних діалектичних рівнів поетичної структури. Вона виконує ту функцію, що у безрифменной народної й псалмической поезії грали семантичні параллелизми, – зближає вірші в пари, змушуючи сприймати їх не як з’єднання двох окремих висловлень, а як два способи сказати те саме. Рима на морфолого-лексичному рівні робить те, що анафора на синтаксичному
Саме з рими починається та конструкція змісту, що становить характерну рису поезії. У цьому змісті принцип рифменности може бути простежений і на більше високих структурних рівнях. Рима рівною мірою належить метричній, фонологічній і семантичній організації. Слабка, у порівнянні з іншими стиховедческими категоріями, вивченість рими значною мірою зв’язана зі складністю її природи
Текст публікуємо по книзі Лотман Ю. М. Про поетів і поезію: Аналіз поет. Тексту Мистецтво-Спб, 1996.-846c.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)