Проблема поетичного сюжету

Проблема сюжетосложения в повному її обсязі не може бути розглянута в межах теперішньої книги, оскільки загальні закони побудови сюжету стосуються як поезії, так і прози й, більше того, проявляються в останній зі значно більшою яскравістю й послідовністю. Крім того, сюжет у прозі й сюжет у поезії – не те саме. Поезія й проза не відгороджені непрохідною гранню, і в силу цілого ряду обставин прозаїчна структура може робити на поетичні добутки в певні періоди дуже великий вплив. Вплив це особливо сильно позначається в області сюжету. Проникнення

в поезію типово нарисового, романічного або новелістичного сюжету – факт, добре відомий в історії поезії. Рішення виникаючих у зв’язку із цим теоретичних питань зажадало б занадто серйозних екскурсів у теорію прози. Тому ми розглянемо тільки ті аспекти сюжету, які специфічні для поезії

Поетичні сюжети відрізняються значно більшим ступенем узагальненості, чим сюжети прози. Поетичний сюжет претендує бути не оповіданням про одну яку-небудь подію, рядового в числі багатьох, а оповіданням про Подію – головному і єдиному, про сутність ліричного миру. У цьому змісті поезія ближче до міфу, чим до роману. Тому

дослідження, що використовують лірику як звичайний документальний матеріал для реконструкції біографії (цим грішить навіть чудова монографія А. Н. Веселовского про Жуковського), відтворять не реальний, а міфологізований образ поета. Факти життя можуть стати сюжетом поезії, тільки певним чином трансформувавшись

Приведемо один приклад. Якби ми не знали обставини посилання Пушкіна на південь, а керувалися б тільки матеріалами, які дає його поезія, то в нас виникнуть сумніву: а чи був Пушкін засланий? Справа в тому, що у віршах південного періоду посилання майже не фігурує, зате багаторазово згадується втеча, добровільне вигнання:

Шукач нових вражень,

Я вас біг, отечески краю…

(“Згасло денне світило…”)

Вигнанець самовільний,

И світлом і собою й життям незадоволений…

(“До Овідія”)

Порівн. у явно автобіографічних віршах “Кавказького бранця”:

Відступник світла, друг природи,

Покинув він рідна межа

И в край далекий полетів

З веселою примарою волі

(*108) Тим часом Пушкін пишався своїм посиланням і не випадково назвав її в ряді тих подій свого життя, які він може з гордістю зрівняти з тюремним ув’язненням В. Ф. Раєвського:

…гоненьем

Я став відомий меж людей…

(“В. Ф. Раєвському”)

Бачити в цьому образі – образі втікача, добровільного вигнанця – лише цензурну заміну фігури засланця немає достатніх підстав. Адже згадує ж Пушкіна в інших віршах і “остракізм”, і “изгнанье”, а в деяких і “грати”, і “клітку”.

Для того щоб зрозуміти зміст трансформації образа засланця у втікача, необхідно зупинитися на тім типовому романтичному “міфі”, що визначив народження сюжетів цього типу

Висока сатира Освіти створила сюжет, що обоится цілий комплекс соціально-філософських ідей епохи до рівня стабільної “міфологічної” моделі. Мир розділений на дві сфери: область рабства, влади забобонів і грошей: “місто”, “двір”, “Рим” – і край волі, простоти, праці й природних, патріархальних вдач: ” Село “, “хатина”, “рідні пенати”. Сюжет складається в розриві героя з першим миром і добровільною втечею в другий. Його розробляли й Державін, і Милонов, і В’яземський, і Пушкін1.

Тексти подібного типу представляють реалізацію сюжету “мир рабства – втеча героя – мир волі”. При цьому істотно, що “мир рабства” і “мир волі” даються на однаковому рівні конкретності: якщо один – “Рим”, те іншої – “отеческие Пенати”, якщо один “Місто”, те іншої – “Село”. Вони протипоставлені один одному політично й морально, але не ступенем конкретності. У вірші Радищева місце посилання назване з географічною точністю

Аналогічний сюжет романтизму будується інакше. Универсум романтичної поезії розділений не на два замкнуті, протипоставлені мири: рабський і вільний, а на замкнуту, нерухливу сферу рабства й поза її лежачий безмежним і внепространственний мир волі. Просвітительський сюжет – це перехід з одного стану в інше, він має вихідний і кінцевий пункти. Романтичний сюжет звільнення – це не перехід, а відхід. Він має вихідну позицію – і напрямок замість кінцевої крапки. Він принципово відкритий, оскільки переміщення з однієї зафіксованої крапки в іншу для романтизму – синонім нерухомості. А (*109) рух (рівнозначне звільненню, звідси стійкий романтичний сюжет – “вигнання є звільнення”) мислиться лише як безперервне переміщення

Тому посилання без права виїзду може трансформуватися в романтичному добутку в “поетичну втечу”, в “вічне изгнанье”, в “остракізм”, але не може бути зображена, як висновок в Илимск або посилання в Кишинів або Одесу

Таким чином, поетичний сюжет має на увазі граничну узагальненість, відомість колізії до деякого набору елементарних моделей, властивих даному художньому мисленню. Надалі сюжет вірша може конкретизуватися, свідомо зближаючись із найбільш безпосередніми життєвими ситуаціями. Але ці ситуації беруться на підтвердження або в спростування якої-небудь вихідної ліричної моделі, але ніколи не поза співвідношенням сней.

Вірш Пушкіна “Вона” (1817) кінчається: “Я їй не він”. Порівн. також:

“Він” і “вона” – Балада моя

Не страшно новя.

Страшно те,

Що “він” – це я

І те, що “вона” –

Моя

(В. Маяковський. “Про Це”)

Співвіднесеність із традиційно-ліричними схемами породжує в цих випадках різні значеннєві ефекти, але вона завжди виконана значення. Здатність перетворювати весь достаток життєвих ситуацій у певний, порівняно невеликий набір ліричних тим – характерна риса поезії. Сам характер цих наборів залежить від деяких загальних моделей людських відносин і трансформації їх під впливом типових моделей культури

Інша відмітна властивість поетичного сюжету – наявність у ньому деякого ритму, повторяемостей, параллелизмов. У певних випадках з підставою говорять про “рими ситуацій”. Подібний принцип може проникати й у прозу (повторюваність деталей, ситуацій і положень), як проникає, наприклад, у кінематографію. Але в цих випадках критики, почуваючи проникнення поетичних структурних принципів, говорять про “поетичний кінематограф” або “непрозаїчній” структурі сюжету прози (“Симфонії”, “Петербург” А. Білого, цілий ряд добутків 1920-х рр.).

1 Вірш про вигнання в поезії XVIII в. лише одне – “Ти хочеш знати, хто я, що я, куди я їду…” Радищева. Сюжет вірша складається в такий спосіб: даний деякий тип центрального персонажа:

Не худоба, не дерево, не раб, але Людина…

Текст має на увазі, що такий герой несумісний з миром, з якого він вигнаний. Змінитися він не хоче:

Я той же, що й був і буду все моє століття…

Для такого героя єдине місце в Росії – “острог илимский”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проблема поетичного сюжету

Categories: Нові твори

Links