Проблема iсторичної пам’ятi в повiстi Бикова “Знак бiди”
Майже вся лiтературна дiяльнiсть Василя Бикова присвячена Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. Вiн сам пройшов вiйну вiд початку до кiнця. Власний досвiд письменника перетворюється в нещадну правду життя. Повiсть В. Бикова “Знак бiди” вийшла друком 1983 року. Одразу ж вона була вiдзначена найдорожчою винагородою – визнанням читачiв. Автор з такою певнiстю змалював простих людей – бiлоруських селян, на долю яких випали найтяжчi випробування. Наче чарiвник, В. Биков переносить нас в тi днi, коли страшна бiда звалилася на плечi радянського народу.
Найважливiше
Але згодом вiн виявляється не менш смiливим, нiж Степанида, i знаходить у собi сили кинути полiцаям в обличчя слова про своє презирство до них: “Бийте! Я вас не боюсь! I Гiтлера вашого не боюся! Ось i його теж. Кiл в глотку всiм вам!” I навiть тодi, коли вiн знає, що все вже скiнчено i рятунку чекати марно, вiн продовжує вiрити в те, що “його син прийде” i “покаже” цим мучителям. Оригiнальна будова повiстi: крiм основної дiї в нiй показанi згадки Петрока i Степаниди про довоєнне життя. Iз цих згадок ми ще бiльше узнаємо характери головних героїв та їх односельцiв. Незвичайно жорстоко i нещадно автор зображує перiод колективiзацiї. У сценi зборiв комiтету бiдноти з питань розкуркулення, яскраво показано, якими методами вибивались iз селян рiшення про розкуркулення таких же бiднякiв, як i вони самi.
Степанида мала глибоке почуття справедливостi, тому вона гаряче протестує проти перегинiв у проведеннi колективiзацiї: “Олухи! Кого розкуркулюєте? Тодi всiх розкуркулюйте! Всiх до одного! I колгоспу не треба буде. I нiякого клопоту. Давайте всiх! I мене теж – батрачку пана Якимовського. I його он – безземельного Гончарика! Всiх! До останнього!” Автор зображує i тих, хто заради премiї чи пошани i поваги з боку влади готовий пiти на зраду односельцiв. Це Антось Недосєка, Павло Колонденок – тi, що пiсля приходу нiмцiв чинять ще страшнiшу зраду: iдуть на службу в полiцiю. Те, що в повiстi двiчi введенi ситуацiї вибору, примушує думати, що В. Биков дає героям нiби другий шанс – шанс змiнити себе, подумати i прийняти рiшення, вiд якого залежить, чи залишиться людина тою, що була, чи змiниться в кращий чи гiрший бiк.
Степанида, Петрок, Корнило витримують це випробування, а Недосєка, Колонденок, Гуж i деякi iншi гублять людськi почуття, пiдкоряючись гiтлерiвськiй машинi. Повiсть “Знак бiди” – це повiсть не лише про вiйну i колективiза цiю, це повiсть i про народ. Я думаю, що вiйна i колективiзацiя – це тi умови, якi дають змогу з найбiльшою силою показати красу народу, його високу моральнiсть. В. Биков створив свiй неповторний лiтературний стиль. I “Знак бiди”, на мою думку, можна вважати апофеозом творчостi письменника. I сотнi, а, може, й тисячi людей, прочитавши його книги, стануть кращi, добрiшi, чистiшi й вищi духовно.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)