Проаналізуйте філософські засади романтизму. Визначте ідеали романтизму. Схарактеризуйте образ романтичного героя (на прикладі творчості окремих митців)
Проаналізуйте філософські засади романтизму. Визначте ідеали романтизму. Схарактеризуйте образ романтичного героя (на прикладі творчості окремих митців).
Філософський напрям романтизму, cформувавшись майже одночасно в Англії і Німеччині в другій половині 90-х років XVIII ст., постав як реакція на обмеженість класицизму і раціоналістичності Просвітництва, став “реакцією чуття проти надто механічних соціальних теорій і надто тісної регламентації. Найбільшого розвитку він набув у Німеччині, де його засновниками були А. Шлегель та Ф. Шлегель,
Ідучи суперечливими шляхами в інших
Все ж романтикам ближче були культурні, а не політичні ідеї, тому національну спільність вони бачили розпливчато, обмежуючись швидше благими деклараціями, ніж дослідженнями. Так, Леопольд фон Ранке вважав, що національний геній (суть нації) діє швидше неусвідомлено і говорити про нього безглуздо, а практичне завдання полягає в тому, щоб діяти у згоді з Вітчизною і предками. Головною для романтиків була держава, достоїнства якої не ставилися під сумнів, а нація сприймалася швидше через фольклор і епізоди історії (міф минулої величі), що ідеалізувалися.
Фіхте писав, що вільний і вірить у свою і чужу свободу лише той, чиє життя “своїм безпосереднім становленням зобов’язане Богу”. Свобода, що зрозуміла як занурення у власну чуттєвість, насправді не звільняє від зовнішньої детермінації. Це свобода видимості. А справжнім явище свободи можливе лише там, де божественне осягнулося у рамках мови, що об’єднує чуттєве і надчуттєве – тобто, у рамках нації.
Як бачимо, у філософії романтизму знайшли своє оригінальне продовження ідеї природного права, адже вона виступала з обгрунтуванням права народів на вільний самобутній розвиток природних форм життя та культурних національних традицій. Крім того, необхідно відзначити певну співзвучність ідей романтизму з ідеями природного права на людську гідність і національне самовизначення. Справа в тому, що формування романтичного світогляду в Європі збіглося в часі з конституюванням європейських народів у нації. Для духовних еліт поневолених народів постала нагальна потреба обгрунтувати право нації на незалежне існування. Романтизм став тією історично-культурною епохою, яка своєю ідеологією сформувала духовно-смисловий вектор ХІХ ст., виражений прагненнями націй до самодостатнього існування. Шлях до обгрунтування національної самодостатності патріотичні еліти вбачали у зверненні до історичних коренів народу і його історичної тяглості та їх подальшої маніфестації.
Цілком очевидно, що такі погляди в руслі традицій природного права стали підгрунтям для розвитку ідеї національної самобутності в українському романтизмі.
Романтичний світогляд виразно проявляється у надзвичайно великій увазі мислителів-романтиків до людини, її внутрішнього духовно-душевного світу, її суб’єктивності, в ідеї захисту унікально-окремішного буття (людини, нації, національно-культурних феноменів тощо). В центрі уваги проблема індивідуальної свободи як право людини, народу на самовизначення і яка є засадою культурного, політичного, правового розквіту нації.
Із ідеї єдності людини, народу, природи і світу романтики виводять ідею природно-правових засад людського буття, ідею невідчужуваності природних прав людини. Український філософський романтизм захищає такі природні права людини як: право на життя, на самовизначення, на гідність, на честь, повагу до себе, на мову батьків, знання, освіту, віру, працю, приватну власність, політичний вибір тощо. Ці ідеї звучать в “Історії Русів”, у творах Миколи Гоголя, кирило-мефодіївців, Т. Шевченка, О. Потебні, П. Куліша та ін. Особливо велика увага звертається на природне право людини на національно-культурний розвиток, збереження національної тожсамості.
Трактування змісту природного права в українському філософському романтизмі постає формою втілення і вираження принципу природної (божественої) справедливості, добра, свободи, рівності тощо. Ідея збереження, захисту, ствердження нації як колективної форми існування Духа, ланки космічного буття, що зв’язує людину і Всесвіт, простежується в творчості усіх відомих українських романтиків, таких як: М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та ін.
У першій половині ХІХ ст. романтизм просякнув усі сфери інтелектуальної діяльності людини. Загалом можна виокремити основні риси які були притаманні романтизмові як культурно-історичній епосі: ідеалізація минулого як періоду гармонії та стабільності у суспільстві; увага до індивідуального, суб’єктом історії виступає колектив – народ, нація, або, соціальна верства – наприклад, козацтво; ідеалізація видатних героїв, які є представниками нації, висловлюють її прагнення; художньо-емоційні методи пізнання, ірраціональний підхід, вчування в “дух епохи”, інтуїція; відмова від універсалізму історичного процесу, основним полем дослідження для істориків-романтиків стає національна історія.
Таке утвердження цінностей героїчного минулого об’єктивно означало утвердження права України на національне відродження, пробуджувало почуття національної самосвідомості, ставило його на рівень найбільшої етичної цінності, сприяло усвідомленню необхідності національної окремішності як невідчужуваного права народу.
Таким чином, головний конфлікт романтизму це т. зв. конфлікт “особистості і суспільства” : романтичний герой, як правило, самотній і незрозумілі, він вважає себе вище оточуючих його людей, які його не цінують. З класичного образу романтичного героя пізніше сформувалися два дуже важливих архетипу світової літератури надлюдина і зайва людина (часто перший образ плавно перетворюється у другій).
Романтична література не має чітких жанрових меж витримати в романтичному дусі можна і баладу (Жуковський), і поему (Лермонтов, Байрон) і роман (Пушкін, Лермонтов). Головне в романтизмі не форма, а настрій.
Однак якщо згадати про те, що романтизм традиційно ділиться на два напрямки: “містичний” німецький, що бере початок від Шіллера, і волелюбний англійська, основоположником якого був Байрон, можна простежити основні його жанрові особливості.
Так Пушкін і Лермонтов пропонують публіці і жанр роману, витриманого в традиціях волелюбного романтизму. Їх головні герої, Онєгін і Печорін це ідеальні романтичні герої. Риси романтизму в романі “Герой нашого часу” .
Обидва вони розумні і талановиті, обидва вважають себе вище навколишнього суспільства це образ надлюдини. Мета життя такого героя не накопичення матеріальних багатств, а служіння високим ідеалам гуманізму, розвиток своїх можливостей.
Однак і суспільство не приймає їх, вони виявляються непотрібними і незрозумілими у фальшивому і брехливому вищому світі, їм нікуди реалізуватися свої здібності таким чином, трагічний романтичний герой поступово стає ” зайвою людиною” .
(2 votes, average: 3.00 out of 5)