Визначте риси романтизму. Прочитайте і проаналізуйте одну з поезій поетів-романтиків

В українському письменстві з кінця 20-х і майже до початку 60-х рр. XIX ст. значного поширення набув такий літературний напрямок, як романтизм. Цей загальноєвропейський духовний феномен зародився в Англії та Німеччині. У першій половині XIX ст. він відігравав провідну роль в культурному житті слов’янських народів. Правомірно говорити про цілу епоху романтизму в історії європейської культури.

Попри сталу духовну основу цей напрямок, залежно від етнічної специфіки та ряду інших чинників, у культурах різних народів позначився особливими прикметами.

Сказане повною мірою стосується українського романтизму, що виробив своє виразне національне лице. Найбільш яскравим і своєрідним явищем української романтичної літератури є багатогранна поетична спадщина Т. Шевченка.

Дошевченківський романтизм прийнято ще називати раннім (кінець 20-х – початок 40-х рр.). Процесуально він співвідносився з етапом становлення, що передбачало, з одного боку, запозичення європейського досвіду, а з другого, – осмислення власної національної духовної спадщини крізь призму романтичних ідей.

Романтизм – літературний напрямок, у світоглядній основі якого лежить

принципова розбіжність між дійсністю та мрією. Романтичний світогляд віддзеркалює розчарування в щоденних проявах дійсності, що призводить натомість до розбудови сфери фантазії і мрії. Звідси специфічна проблема “роздвоєності” світу: романтичний герой прагне втекти від сірої гнітючої буденності до ідеального світу повноцінного життя. Цьому героєві властивий підкреслений індивідуалізм, він – особистість, яка виділяється із загальної маси. Конфліктність – важлива риса романтичного героя. Прагнення змінити недосконалий світ призводить його до нерівного протистояння з оточенням чи обставинами. Звідси мотив утечі від світу: не бажаючи прийняти недосконалу дійсність і не маючи змоги змінити її на краще, романтичний герой логічно обирає для себе втечу, усамітнення, самозаглиблення.

У романтизмі особливої цінності набуває людська особистість. Відкривається її багатовимірність і глибина, не лише світлі, а й темні її сторони. Окрема людина розглядається як неповторна й самоцінна: кожен виражає власну індивідуальність, він не схожий на інших, а отже, смерть однієї людини збіднює людство. Цей “індивідуалізм” переноситься романтиками на життя народів: зникнення навіть маленького етносу загрожує людству непоправною втратою. Саме в межах романтичної ідеології складається усвідомлення особливої цінності кожного народу та його атрибутів (мови, звичаїв, традицій). Як за людиною визнається право на індивідуальність, так і кожен народ розглядається як унікальна спільнота зі своїм особливим національним характером, риси якого найбільш яскраво виявляються в мові та фольклорі. Звідси романтичний погляд на те, якою має бути література: вона мусить стати ніби продовженням народної Творчості й так само віддзеркалювати неповторну конфігурацію національного характеру.

Не дивно, що романтики виявляють особливу увагу до усної народної творчості. Вони розглядають фольклор як важливе джерело тем, мотивів, сюжетів, образності. Усна словесність осмислюється як самобутнє віддзеркалення духовного життя народу, його “індивідуальності”. Не випадково саме в період українського романтизму активізується збирання й вивчення фольклорних творів.

Шукаючи свій ідеал поза межами щоденності, представники романтизму часто звертаються до осмислення подій та образів минулого, причому, як правило, виявляють інтерес до тих історичних періодів, що позначені кризовими процесами: війнами, повстаннями, національно-визвольною боротьбою.

Поряд з історичною темою в романтичній літературі значного розвитку набуває психологічно-особистісна тематика. Вона спрямована на всебічне пізнання індивідуальності окремої людини, її почуттів і переживань.

Ранній український романтизм вкладається в такі хронологічні рамки: кінець 20-х – початок 40-х рр. XIX ст. У цей час провідним літературним центром став Харків – не випадково ранній романтизм прийнято ще означати як харківську школу романтиків. У той період діяли літературні гуртки, до яких входили І. Срезневський, І. Розковшенко, Ф. Євецький, О. Євець-кий, О. Шпигоцький, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, М. Петренко, Я. Щоголев та ін.

З харківськими романтиками активно співпрацював Є. Гребінка – виданий ним літературний альманах “Ластівка” (1841) великою мірою залежав від ідейних тенденцій раннього романтизму. Слід відзначити також, що рання творчість Т. Шевченка виявляє відчутну залежність від літературної практики харківських романтиків.

Євген Павлович Гребінка (1812-1848) почав свою літературну діяльність ще в роки навчання в гімназії. Саме тоді з’явилися його перші вірші “Степ-ной курган”, “Рогдаев пир” і байки “Будяк да Коноплиночка”, “Пшениця”. У Петербурзі Гребінка спілкувався з видатними літераторами, співробітничав у літературній пресі, створив гурток, що об’єднував представників української мистецької та літературної інтелігенції. 42

У 1836 р. Гребінка познайомився з Т. Шевченком, якого підтримував матеріально, допомагав йому в самоосвіті, взяв безпосередню участь в організації викупу поета з кріпацтва, сприяв виданню “Кобзаря” 1840 р.

Славу письменникові принесли байки (“Ведмежий суд”, “Мірошник”, “Цап” та ін.), У яких було зображено типові образи представників тогочасної дійсності.

У поетичному доробку Гребінки вірші українською і російською мовами. Захоплення фольклором, звернення до пісенної лексики й фразеології, туга за щастям, елегійність роздумів – характерні риси його українських поезій, серед яких “Українська мелодія” (1840), “Заквітчалася дівчина”, ” Маруся ” (1843).

Гребінці належить перший повний переклад поеми О. Пушкіна “Полтава” (1836), позначений бурлескним стилем.

Осторонь більшості творів стоїть вірш “Човен”, який є своєрідним маніфестом молодого Гребінки. Це перший його вірш з виразним романтичним характером. “Човен” має автобіографічну основу роздумів молодого поета, що вирушає з рідного хутора до Петербурга, мовби кидається в піняві хвилі розбурханого житейського моря, яке спочатку ніби грається, але потім нещадно розбиває одинокий човен.

Поезія Є. Гребінки пройнята любов’ю до України, захопленням її героїчною історією. Окремі вірші поета, покладені на музику, ще за життя митця стали народними піснями – “Українська мелодія” (“Ні, мамо, не можна нелюба любить”), поширилися як романси “Почтальон”, “Черньїе очи” (“Очи черньїе, очи страстньїе”) , “Песня”, нині відома під назвою “Помню, я еще молодушкой бьіла…”.

У с. Мар’янівці на могилі письменника споруджено пам’ятник. На честь Гребінки в Полтавській області названо місто.

Висновок. У першій половині XIX ст. в українській літературі набув поширення романтизм – літературний напрямок, в основі якого лежить принципова розбіжність між дійсністю та мрією. Романтизм підносить як особливу цінність людську особистість і усвідомлює цінність кожного народу та його мови, звичаїв, традицій. В романтичних творах переважають історична та психологічно-особистісна тематика.

Значну роль в розвитку раннього українського романтизму відіграла харківська школа романтиків.

Опорні слова й поняття: літературний напрямок; романтизм; романтичний герой; фольклор – джерело тем, сюжетів, образності; психологічно-особистісна тематика; харківська школа романтиків; ранній український романтизм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Визначте риси романтизму. Прочитайте і проаналізуйте одну з поезій поетів-романтиків

Categories: Нові твори

Links