Про узяття Моськви Тохтамишем в 1382 р
В… 1382 року Тохтамиш рушив карати Русь за спробу звільнитися від татар.
Звістка про похід Тохтамиша, хоча й пізно, але все-таки дійшла до Дмитра перш, ніж татари наблизилися до Моськви.
Раптовість навали зробила таке враження, що князі, воєводи й бояри зовсім втратили розум. Між ними почалася ворожнеча, взаємна недовіра; великий князь…, покинувши Моськву…, біг у Переяславль, звідти в Ростова, а звідти в Кострому.
Грізний ворог не сьогодні-завтра повинен з’явитися, а в столиці не було ні князя, ні воєвод. Одні кричали, що потрібно
23 серпня під’їхали передові татарські кіннотники до кремлівських стін. Моськвичі дивилися на них зі стін: ” чиТут великий князь Дмитро?” – запитували татари. Ним відповідали: “Ні”…
У місті благочестиві
П’яні влазили на стіни, кричали на татар, лаяли, плювали й усіляко ображали їх і їх пануючи, а роздратовані татари махали на них шаблями, показуючи вид, як будуть рубати їх. Моськвичі расхрабрились так, думаючи, що татар усього стільки й прийшло, ськільки вони їх бачили під стінами. Але до вечора з’явилася вся ординська громада з їхнім царем, і отут багато хоробрих прийшли в жах.
Тохтамиш зміркував, що не взяти йому Кремля силою; він вирішив взяти його підступництвом. На четвертий день опівдні під’їхали до стін знатнейшие мурзи й просили слова. З ними стояли двоє синів суздальського князя, шурини (брати дружини) великого князя (Дмитра Донського). Мурзи ськазали: “Цар наш прийшов показнить свого холопа Дмитра, а він утік; наказав вам цар ськазати, що він не прийшов розоряти свого улусу, а хоче дотримати його, і нічого від вас не вимагає, – тільки вийдіть до нього із честь і дарунками”.
Моськвичі відчинили ворота й вийшли, спереду князь Остей (юний литовський князь, оказавшийся в той час у Моськві, очолив оборону Моськви й переконував людей боротися з Тохтамишем) , потім ішло духівництво в одягання, з іконами й хрестами, за ними бояри й народ. Татари, давши моськвичам вийти з воріт, кинулися на них і почали рубати не перебираючи… По звістці літописця, різанина тривала доти, поки в татар не стомилися плечі… усе було пограбовано… Нарешті, місто був запалений.
Комусь було ні отпевать мертвих, не оплакувати їх, не дзвонити по них.
Татари розсіялися й по інших містах… Тільки один Володимир Андрійович (Серпуховськой, двоюрідний брат Дмитра Донського) не змінив собі: виїхавши з Волока (совр. Волоколамськ під Моськвою), ударив він на татарський загін, розбив його наголову й взяв багато бранців. Цей подвиг так подіяв на хана, що він почав відступати назад до Рязанської землі…
Дмитро з Володимиром Андрійовичем, прибувши в Моськву, негайно зайнялися похованням мертвих, щоб попередити заразу. (Дмитро Донськой) давав від вісімдесятьох похованих тіл по рублі, і довелося йому заплатити 300 рублів. Цей рахунок показує, що в Кремлі загинуло від татарського меча 24 000 чоловік, не вважаючи згорілих і що потонули.
… через неможливість мстити татарам, Дмитро звернув помсту на Рязанську землю (рязанци вказали Тохтамишу броди на Оці): моськовська рать вступила в цю землю й украй розорила її без усякого милосердя, гірше татар.
(Н. И. Костомаров)
Костомаров Н. И. Російська Історія в життєписах… Т. I. С. 207 – 208.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)