Літописна повість про Шевкале

У рік 6834 (1326) <…>

У тому ж році (великому тверському князеві) Олександрові Михайловичу було дане князювання (золотий ярлик на Велике Володимирське князювання), і він прийшов з Орди й сіл на великокнязівський престол.

Потім, небагато днів через, через множення наших гріхів, коли Бог дозволив дияволові вкласти в серце безбожних татар злу думку, ськазали вони своєму беззаконному цареві: “Якщо не погубиш князя Олександра й всіх князів росіян, те не одержиш влади над ними”. Тоді беззаконний і проклятий зачинатель усього зла Шевкал,

разоритель християнства, відкинув свої кепські вуста й почав говорити, навчений дияволом: “Государ цар, якщо ти мені велиш, я пойку на Русь, розорю християнство, уб’ю їхнього князя, а княгиню й дітей приведу до тебе”. І цар велів йому так створити.

Беззаконний же Шевкал, разоритель християнства, пішов на Русь із багатьма татарами, і прийшов у Твер, і вигнав великого князя з його двору, а сам оселився на великокнязівському дворі, виконаний гордості й люті. І створив велике гоніння на християн: насильство, грабіж, побиття й наруга.

Люди ж міські, обража_ постійно нехристями, багато разів ськаржилися великому

князеві, просячи оборонити їх. Він же, бачачи озлоблення своїх людей і не маючи можливості їх оборонити, велів їм терпіти. Але тверичи не терпіли, а чекали зручного часу.

І трапилося так, що 15 серпня (1327), раннім ранком, коли збирається торг, якийсь диакон-тверянин, – прізвисько йому Дудко, – повів кобилицю, молоду й дуже гладку, напоїти водою до Волги. Татари ж, побачивши її, відняли. Диакон же дуже засмутився й став волати: “Люди тверськие, не видавайте!” І почалася між ними бійка. Татари ж, сподіваючись на свою владу, пустили в хід мечі, і негайно збіглися люди, і почалося збурювання. І вдарили в усі дзвони, стали вічем, і повстало місто, і відразу ж зібрався весь народ. І виник заколот, і кликнули тверичи й стали бити татар, ще кого піймають, поки не вбили самого Шевкала. Убивали ж всіх підряд, не залишили й вісника, крім пастухів, пасших на поле череди коней.

Ті взяли кращих жеребців і швидко бігли в Моськву, а звідти в Орду, і там возвестили про кончину Шевкала. <…>

Убитий же був Шевкал в 6835 (1327) року. І, почувши про це, беззаконний цар узимку послав рать на Російську землю – п’ять темників, а воєвода в них Федорчук, і вбили вони велика кількість людей, а інших взяли в полон; а Твер і всі тверськие міста зрадили вогню.

Великий же князь Олександр, щоб не терпіти безбожних переслідувань, залишивши росіянин великокнязівський престол і всі свої спадкові володіння, пішов у Пськов із княгинею й дітьми своїми й залишився в Пськові…

Літописна повість про Шевкале

Пам’ятники літератури Древньої Русі. XIV – середина XV століття. М., 1981. С. 62-65.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літописна повість про Шевкале

Categories: Нові твори

Links