Навала Батия на Русь 1237-1240 гг. По іпатіївському літописі

Іпатіївський літопис – найдавніший пам’ятник южнорусского літописання, один з ранніх російських літописних зводів. Одержала назву по місцезнаходженню її списку в Іпатіївському монастирі (Кострома). Іпатіївський літописний звід датується XIII – початком XIV вв. Іпатіївський літопис по складу розділяється на три основні частини: перша – “Повість минулих літ” із продовженням до 1117; друга (події 1118-1199) – Київський звід кінця 12 в.; третя (до 1292) – в основному галицько-волинському літописному записі. Іпатіївський літопис є найціннішим

джерелом по історії Південно-Західної Русі до кінця 13 в.

У літо 1237. Прийшли безбожні измаильтяне, що раніше билися з російськими князями на Калке. Це був перший прихід їх на землю Рязанську. І взяли вони місто Рязань приступом, обманом выманив князя Юрія, і привели його до Пронску, тому що в той час була його княгиня в Пронске; обманом виманили його княгиню, убили Юрія князя й княгиню його й всю землю його розорили, не пощадили дітей і до грудних дитин. Кирил Михайлович же втік зі своїми людьми до Суздали й повідав великому князеві Юрію про прихід і навалу нечестивих татар.

Услыхав про це, великий князь Юрій

послав сина свого Всеволода з усіма людьми й з ними кира Михайловича. Батий же кинувся на землю Суздальську, а Всеволод зустрів його на Колодне, і билися вони, і впали багато хто по обидва боки. Всеволод же був переможений і розповів батькові про битву, що происшли, зі швидко кинулися на землю й міста його ворогами. Князь же Юрій залишив сина свого у Володимирі й княгиню, а сам вийшов з міста. Коли ж він став збирати навколо себе воїнів і не поставив сторожових загонів, то був захоплений беззаконним Бурувдаем, і князя Юрія вбили. Батий же осадив місто, але городяни сильно боролися за місто; тоді татари сказали обманом городянам: “Де князі рязанські, ваш місто й ваш князь великий Юрій? Але чи наша рука схопила їх і зрадила смерті”.

І почувши про це, єпископ Митрофан почав зі слізьми говорити всім: “Діти, не побоїмося спокуси від нечестивих, не будемо думати про тлінній цій і незабаром, що мине житті,”.

Почули ці слова всі люди, почали міцно боротися. Татари ж розбивали міські стіни стінопробивними знаряддями й стріляли без ліку стрілами. Князь же Всеволод побачив, що насувається ще найсильніший бій, злякався, тому що він був молодий, сам вийшов з міста з невеликою дружиною, несучи із собою багато дарунків, сподіваючись одержати від татар пощади. Батий же, немов дикий звір, не пощадив юності його, велів його перед собою зарізати й все місто розорив. Єпископ же із княгинею й дітьми втекли в церкву, а нечестивий Батий велів неї запалити вогнем, і так всі бежавшие в церкву віддали свої душі богові.

Так Батий розорив місто Володимир, попленил міста суздальські й прийшов до міста Козельску, а в ньому був молодий князь, ім’ям Василь. І нечестиві довідалися, що в людей у місті міцний дух, і не можна облудними словами взяти міста. Козляне ж радилися й вирішили не здаватися Батию, сказавши: “Хоча наш князь і молодий, поклавши життя за нього, і тут приймемо славу цього миру й там небесні вінці від бога одержимо”. Татари ж билися біля міста, бажаючи захопити його, розбили стіну в міста й зійшли на вал. Козляне ж на ножах різалися з ними й ухвалили вийти на полки татарські, і вийшли з міста, і порубали їхні стінопробивні знаряддя, напали на полки їх, убили в татар чотири тисячі й самі були перебиті. Батий же взяв місто й не пощадив нікого, від підлітків до грудних дитин, а про князя Василеві невідомо, інші говорили, що він у крові потонув, тому що був дуже малий. З тих пор татари не сміють називати це місто Козельском, але називають його місто злий, тому що билися біля нього сім тижнів, і вбили в татар під ним трьох синів темниковых. Татари шукали їх і не могли знайти їх серед безлічі трупів. Батий же взяв Козельск і пішов у землю Половецьку, звідти ж почав посилати на російські міста, і взяв приступом місто Переяславль; перебив всіх людей, зруйнував церкву архангела Михайла, захопив золоті посудини церковні, незліченні й дорогоцінні камені і єпископа Симеона вбив.

У той же час Батий послав війська на Чернігів, обступив місто з великою силою. Слышав же Мстислав Глібович’ про напад на місто іноплемінників, прийшов на них з усіма своїми воїнами; билися вони, і переможений був Мстислав, і багато його воїнів було вбито, а місто татари взяли, зрадили вогню; єпископа ж у живі залишили й відвезли його в Глухів.

Меньгухан же прийшов подивитися місто Київ. Він стояв у нього на протилежній стороні Дніпра, біля містечка Піскового; бачив місто й дивувався красі його й величі його, надіслав послів своїх до Михайла й до городян, бажаючи обдурити їх, але вони не послухалися його.

У літо 1238. Михайло біг за сином своїм перед татарами до угорців, а Ростислав Мстиславич Смоленський сіл у Києві. Данило ж поїхав проти нього й захопив його в полон і залишив Данило в Києві Дмитра й доручив йому обороняти місто від іноплемінного народу, від безбожних татар.

У літо 1240. Прийшов Батий до Києва з великою силою, з безліччю сили своєї й оточив місто, і обніс його частоколом, і було місто у великому стисненні. І Батий був у міста, і воїни його оточували місто, не можна було чути від скрипіння безлічі возів його, від ревіння верблюдів його, від іржання черід коней його. І була вся Російська земля наповнена ратними людьми.

Кияни ж взяли в полон татарина, ім’ям Товрула, і той розповів їм про всю силу їх, братами його були більші воєводи: Урдюй, Байдар, Бирюй, Кайдан, Бечак, Меньгу й Куюк, що відвертав, довідавшись про смерть хановой, і зробився ханом, він був не з його роду, але першим його воєводою, Себедяй бога-дурок і Бурундай богадур, що завоював Болгарську землю й Суздальську, і інших воєвод без числа, яких ми тут не перелічили.

Поставив же Батий стінопробивні знаряддя в міста поруч Ляшских воріт тому що тут перебували яри. Знаряддя били безупинно день і ніч і пробили стіни. І зійшли городяни на стіни, і отут було видно, як ламалися списи й щити розбивалися в друзки, і стріли помрачали світло для переможених. Коли ж Дмитр був поранений, татари зійшли на стіни й займали їх у той день і в ту ніч.

Городяни ж побудували нову стіну біля церкви Богородиці Десятинної. На інший же день татари пішли приступом на них, і був між ними сильний бій. Люди ж вибігли на церкву й на церковні зводи зі своїм майном, і церковні стіни від ваги звалилися. І взятий було місто воїнами. Дмитра ж татари взяли в полон пораненим і не вбили заради його хоробрості.

Цит по: Літопис по Іпатіївському Списку // Хрестоматія по історії СРСР із найдавніших часів до кінця XV Століття. М I960. С. 443-445.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Навала Батия на Русь 1237-1240 гг. По іпатіївському літописі

Categories: Нові твори

Links