Про напрямок і характер літературних видань Іспанії
Щоб доповнити цей побіжний огляд іспанської преси ми вважаємо не зайвим ознайомити наших читачів з характером і напрямком її головних органів. У звістках часто зустрічаються посилання на те або інше періодичне видання, при чому дуже легко скласти невірне поняття o самому факті, якщо попередньо не знаєш характеру того журналу, звідки йде повідомлення. Тому необхідно усвідомити собі, хоча загалом, по яких вселяннях діє кожний більш-менш впливовий друкований орган
Почнемо з періодичних видань католиків-абсолютистів. Положення їх у Мадриді
Хоча партію помірних ще не можна вважати зовсім віджилої, і хоча деякі з її старих представників, що стояли колись на стороні графа де Сан-Люиса, Нарваеса, Браво Мурильо, продовжують ще зберігати особливий відтінок, але, як партія, вона вже втратила cвое політичне значення й злилася очевидно з колишніми партизанами О’Доннеля, що групуються тепер під прапором Либеральнаго Сполучника, тому й у періодичній пресі між провідниками принципів Сполучника й захисниками теорії помірних уже не існує строгого розходження: вони ратують у цей час за одна спільна справа й, перш ніж знову розділитися, намагаються, у видах обопільної користі, зміцнити наскільки можна прочнее трон Альфонса XII. До цієї мети прагнуть наступні газети: el Tiempo, la Epoca, el Diario Espanol і el Norte.
El Tiempo (Час) було засновано чотири роки тому дуже впливовими особами з помірної партії: графом де Торено, Барсанальяной, Хосе-и-Хевиа, Хосе де Карденас, і із самого початку гаряче стало підтримувати боротьбу проти Савойской династії й проти республіки. По своїх прийомах і характеру, ця газета є тим же, чим був колись Герольд з його доктринарними теоріями й репресивною політикою. Як тільки б затихла опозиція прогресистів і республіканців, тоді журнали, подібні цим, з’єднають свої зусилля, щоб знову направити суспільство до горезвісних часів Ізабелли II.
Епоха вже двадцять п’ять років користується перевагою вищого мадридського суспільства; вона захищає Ліберальному Сполучнику й цілком солідарна з урядом Альфонса XII і дона Кановаса дэль Кастильо. Ея видавці, брати Коэлло, витончили в мистецтві змушувати політикові служити інтересам їх литературнопромишленнаго підприємства; але тепер положення з кожним днем ускладнюється; усе сутужніше стає салонним публіцистам протидіяти торжеству демократичних принципів і справедливих вимог народу; тому, для свого ж власного успіху, їм варто було б розширити свій кругозір і перестати дивитися на речі з виняткової точки зору аристократії й великого чиновництва. тому, для свого ж власного успіху, їм варто було б розширити свій кругозір
O двох газетах El Diario Espanol Робертса й Еl Norte Ромеро Робледо, можна сказати тільки одне, що вони послужили своїм видавцям засобом для складання політичних кар’єр; останній з них був міністром короля Амедея, a тепер так само ревно служить молодому Альфонсові
Спритний підприємець Санта-Анна створила в Мадриді зовсім особливий тип газети, що по необхідності повинне брати до уваги всякий уряд. Це la Correspondencia de Espana, щоденна газета звісток і повідомлень. Швидко повідомляти самі свіжі новини, попереджаючи в цьому всю іншу пресу, от її єдина офіційна мета; ніякого певного напрямку вона не має й, очевидно, не служить ні однієї партії, хоча, у сутності служить кожної, у чиї руки попадає влада. За кілька дублонів там можна надрукувати все, що завгодно; y самої ж газети переважною якістю є пронозливість і пристрасть до викриттів: вона повторює все, що чує, повідомляє про усім, що тільки ще мається на увазі, і, завдяки цьому, користується величезною популярністю, здобуває масу оголошень усякого роду й виходить у кількості п’ятдесяти тисяч екземплярів, число не колишнє в іспанській журналістиці. Одна з головних причин такого успіху полягає в тім, що Кореспонденція засвоїла собі самий зручний прийом: присвячувати кожному предмету можливо менша кількість рядків, нічого не досліджувати глибоко, ні над чим не замислюватися багато, усього стосуватися злегка, у коротких словах. Це особливо подобається мадридській публіці порожньої й легковажної по натурі, що предпочитает нічого не знати, аби тільки мати можливість говорити про усім. Не можна, однак, приймати успіх Кореспонденції за ознаку морального занепаду в суспільстві, він свідчить тільки o деякім інтелектуальному зниженні, тому що безсумнівно, що більшість мадридських жителів обмежує своє читання одною цією газетою; але тут треба також помітити, що взагалі іспанська преса занадто вже багато займається політикою, отже, маленька реакція щодо цього, мабуть, є не зовсім марної
Партія прогресистів усе швидше посувається до свого повного розкладання, під керівництвом Сагасти і його журналу la Iberia. Як уже далека вона тепер від часів Кальво Асенсио! І погубило її винятково вплив головного керівника: він продовжуючи залишатися у своєму особливому таборі, відіпхнув від себе маси; був зручний момент, коли йому варто було б искренно й відкрито приєднатися до республіканців-демократів, але він не зробив цього й, продовжуючи залишатися у своєму особливому таборі, відіпхнув від себе маси. a збільшення числа службових штатів не могло поправити справи й, звичайно, анітрошки не сприяло руху прогресу. У цей час Іберія захищає тільки особисті інтереси дона Сагасти.
Газета Las Novedades (Новини) користувалася більшим впливом, поки перебувала під керівництвом Аниело-Фернандеса де Лос Риос Друг Олозаги й автор його біографії, що представляє в той же час дуже яскраву характеристику всієї першої половини дев’ятнадцятого століття; але вона багато втратила в суспільній думці з тих пор, як, перейшовши в інші руки, стала захищати антинациональния домагання герцога де Монпансьє. З воцарінням Альфонса XII, існування її припинилося
Тепер нам залишається сказати кілька слів o положенні республіканської преси. Від дня возстания Мартинеса Кампоса, вона піддалася страшному погрому, майже жодної газети не залишилося з тих, що існували під час царювання Амедея Савойского й пережили його, Мадрид тоді був переповнений республіканськими листками: той^-те-вони-те й висунули вперед всіх тих людей, які були покликані до правління після зречення Амедея.
Тоді видавалися: el Imparcial Мартоса й Эчегарая, la Tertulia Соррильи, la Igualdad Кастелара й Гарсии Лопеца, el Pueblo Гарсии Рюиса, не вважаючи la Discusion, що продовжувала виходити під високим заступництвом дона Фигуэраса.
Але, після подій, приведших до воцаріння Альфонса XII, до посилання Кастелара й Сорильи, залишилися тільки el Imparcial і el Pueblo.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)