Природа в поезії Пушкіна
Дивний мир природи знаходить своє відбиття у Творчості кожного поета. Адже саме здатність людини відчувати навколишню красу й гармонію життя й співвідносити з ними свої почуття й настрої роблять його поетом. А. С. Пушкін відкриває нам неповторну принадність рідної природи, змушує побачити й глибоко відчути її, тому що від цього багато в чому залежить моральний вигляд людини. Читаючи чудові вірші поета, ми занурюємо в надзвичайний мир пушкінської лірики: робимо подорож до моря, любуємося з висоти Кавказом, відпочиваємо в тихому сільському “пустельному
Природа в поезії Пушкіна оживає перед нами у всій своїй чарівній красі. У Пушкіна все пори року прекрасні, але все-таки улюбленої часом у нього була осінь. У ній поета особливо торкає картина зів’янення природи, виконана сумуй. До кращих творів Олександра Сергійовича про осінь ставиться однойменний вірш “Осінь”, у якому він найбільше яскраво й повно виразив своє відношення до всіх пір року. Сприйняття природи в Пушкіна нетрадиційно й незвично. Не можна не посміхнутися,
* Ох, літо червоне! любив би я тебе,
* Коли б не спека, так пил, так комарі, так мухи.
* Ми бачимо, що поет не любить літо. Але й весна йому не по вдачі:
* …я не люблю весни;
* Нудна мені відлига; еонь, гтрязъ – навесні
* я хворий;
* Кров бродить; почуття, розум тоскою стиснуті.
* Суровою взимку я більше задоволений,
* Люблю її снігу; у присутності місяця
* Як легкий біг саней з подругою швидкий
* і вільний…
* И незважаючи на те, що весна завжди вважалася самою прекрасною порою, все-таки Пушкіну ближче осінь:
* И с кожної восени я розцвітаю знову;
* Здоров’ю моєму корисний російський холод;
* До звичок буття знову почуваю любов:
* Чредой злітає сон, чредой знаходить голод;
* Легко й радісно грає в серце кров,
* Бажання киплять – я знову щасливий, молодий…
* Поет порівнює цю пору року з нелюбимою дитиною в сім’ї або із приреченої на смерть сухотною дівчиною:
* Грає на особі ще багряний колір.
* Вона жива ще сьогодні, завтра немає.
* Ми бачимо, що тільки осінь здатна розбудити в Пушкіні поетичне натхнення, породити в його багатій творчій уяві рими, образи, звуки, мрії:
* И думки в голові хвилюються у відвазі,
* И рими легені назустріч їм біжать,
* И пальці просяться до пера, перо до паперу,
* Мінута – і вірші вільно потечуть.
Картини зимової природи з дивною майстерністю малює поет у вірші “Зимовий вечір”. Пушкіна передає нам особливий затишок теплого будинку, і відчуття щиросердечного комфорту ще більше підсилюється спогадами про найближчу людину далекого дитинства – няньці Орисі Родіонівні: Бура мглою небо криє, Вихри сніжні крутячи; Те, як звір, вона зав’є, То заплаче, як дитя, То по покрівлі ветхою Раптом соломою зашумить, То, як подорожанин запізнілий, До нас у віконце застукає. Читаючи ці рядки, мимоволі представляєш чудесний вечір – тихий і спокійний, незважаючи на те, що за вікном бушує хуртовина; камін, у якому тепліє вогонь, а також як би чуєш рядка улюблених казок і пісень, що злітають із вуст дорогого серцю людини. Але Природа неповторна у своїй мінливості. Сліди вчорашньої непогоди зникають із настанням ранку (вірш “Зимовий ранок”):
* Під блакитними небесами
* Чудовими килимами,
* Блищачи на сонце, сніг лежить,
* Прозорий ліс один чорніє,
* И ялина крізь іній зеленіє,
* И річка під льодом блищить.
Пушкін також не забуває й про принадність морозної ночі. Це видно з наступних рядків: Яка ніч! Мороз тріскучий, На небі ні єдиної Хмари ; Як шитий полог, синій звід Майорить частими зірками. Але все-таки жодне з пір року не зачаровувало так Пушкіна, як осінь. Поет підкреслює багатство й різноманіття її фарб у період зів’янення, які при цьому здаються ще більше прекрасніше:
Сумовита пора! очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна врода – Люблю я пишне природи увяданье, У багрець і в золото одягнені ліси… У віршах Пушкіна про природу зауважуєш не тільки особливості сприйняття краси й відтінки смаків поета, але також і прояв таких моральних якостей, як вільнолюбство, гуманність, патріотизм. Доказом цьому може служити вірш ” Село “, у якому перед читачем з’являється неяскрава, але чарівна картина природи середньої смуги Росії. Цей чарівний сільський пейзаж викликає почуття любові до рідної землі й до тих, хто на цій землі живе й трудиться:
* Я твій – люблю цей темний сад
* З його прохолоддю й квітами,
* Цей луг, заставлений запашними скиртами,
* Де світлі струмки в чагарниках шумлять…
Вся ця ТИПОВО російська краса й спокій “пустельного куточка” змінюють ліричного героя, змушуючи його отрешиться від суєтного миру. У добутку звучить гарячий заклик до волі. Адже воля – саме коштовне, чим може володіти людина.
Отже, ми бачимо, що природа в А. С. Пушкіна – це чарівний мир, наповнений чарівними звуками, але крім цього, ще й могутня стихія життя, що будить у людині найкращі якості – патріотизм, волелюбність, милосердя, мудрість. Колись Федір Михайлович Достоєвський сказав: “Краса врятує мир”. У нашій сучасній дійсності, у важких умовах матеріального життя людина повинен знайти точку опори, щоб не впасти духом не скотитися в прірву побутових безладь не замкнути в самому собі. Поет чуйно розуміє, що душу можна розбудити тільки тоді, коли людина зможе радуватися кожній миті життя, зуміє знайти поезію в будь-якому прояві земны: радостей. У природі є своє чарівництві своя чарівна принадність, що лікує джигу, прилучаючи її до всього Всесвіту. Пушкіна, Лермонтов, Тютчев і багато інших поетів залишили прекрасну спадщину. Природа в картинах талановитих художників, поетів, письменників відкриває нам нові мири. Патріотизм завжди був національною рисою російських поетів. Вони могли в непомітної, зовні неяскравій росіянці природі знаходити сенс; природа завжди була для них джерелом натхнення, джерелом живлющої сили обдарованій росіянці душі. До своєї рідної природи треба ставитися патріотично, тобто берегти її.
Пушкін у своїх відступах в “Євгенію Онєгіні” дає чудесні описи природи. І взагалі його вірші про природу повні любові, сумуй про мить, що йде. Серед віршів Пушкіна видне місце належить тим добуткам, де він з дивною майстерністю малює картини природи. На думку багатьох, Література – це зліпок з життя, але зліпок тонкий, дуже близький реальності. Багато творчих сил Пушкін віддав створенню реалістичного пейзажу. Ця лірика була дорога поетові як можливість безпосередньо висловити свої думки, почуття, переживання.. Поетичні сторінки зображення природи в “Євгенію Онєгіні” просто чудові. Як смутно мені твоє явленье, Весна, весна! пора любові! Яке млосне волненье В моїй душі, у моїй крові!
Це тільки один приклад, а їх багато. В. Г. Бєлінський дуже точно помітив, що Пушкін гостро почуває плин часу, виражає кращий тип російського національного характеру своєї епохи. І це багате духовне життя самого Пушкіна дозволяло йому відкривати в природі красу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)