Змалку Мацуо Басьо віддано любив природу, милувався засніженими гірськими вершинами, слухав шум водоспадів, вдивлявся у морську далечінь, дихав ароматом квітів, дивувався нескінченній фантазії солов’їв. Задивиться поет на маленьку співучу цяточку в небесній блакиті – і з’являється чарівний тривіршик: І цілого дня твоїм пісням не вистачає, Жайворонку! Замилується квіткою, що так і проситься прикрасити нею одяг, але не порушить краси природи: хай вона чарує ароматом інших людей. Поет краще уславить її в ось такому хоку: Гірська троянда!
Її гілочки так і просяться прикрасою на капелюх. Або такому: Перед вродою квітів соромно стало місяцю? – Сховався за хмаркою. А може, в цьому: Вийшов на гірську стежину, і так приємно защеміло в грудях… Та навкруги ж – фіалки. Віршам Мацуо Басьо вже понад триста років, але вони не старіють, дивують світ щирістю й таємничістю, проникливістю й добротою, відвертістю і спостережливістю. Хоку в письменника бувають і захопленими: Під час квітування сакур горам краси не додасть навіть ранкова зоря. і здивованими: Шеретує бабуся рис. Старезна, а все ж радіє, що хризантеми розквітли! і веселими: Перед цією розквітлою
сливою, здається, й бик би замукав першу пісню весни. і сумними: Квіти зів’яли. Вкриває землю печаль – насіння трав. Але вони ніколи не бувають байдужими ні до природи, ні до людей. Видатний японський письменник вважав, що природа – натхнення, природа – незрівнянна ні з чим краса, це – сама досконалість. Треба вчитися в неї, треба прислухатися до її звуків, вдивлятися в її картини, розуміти її порухи, і, головне, намагатися жити в гармонії з нею, берегти оточуючий нас світ.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)