Де цей край, Край золотий Ельдорадо? Е. По Едгар Аллан По – один із відомих письменників світу. Але письменник незвичайний, письменник-інтелектуал, твори якого треба читати уважно, розмірковуючи, аналізуючи. Едгара По вважають майстром захоплюючої фантастичної новели і батьком детективного жанру в літературі. Він досяг визнання як у поезії, так і в прозі. Глибокі, майже енциклопедичні знання Е. По з багатьох наук – літератури, математики, фізики, історії, біології – стали йому у пригоді під час написання багатьох творів. Славу “батька
детективу” письменник зажив собі завдяки твору “Золотий жук”, бо попередників у нього в цьому жанрі літератури не було. Конан Дойл, Агата Крісті, Жорж Сименон – всі вони, а точніше їх герої, вийшли з Едгара По. З самого початку оповідання “Золотий жук” автор знайомить нас із головним героєм – Леграном, про якого ми дізнаємося, що він розумна, освічена, інтелігентна людина. Добре знає фізику, математику, історію. Колись був багатою людиною, походив із давнього гугенотського роду, але низка негараздів довела його мало не до вбозтва, і, щоб уникнути принижень, він виїхав з батьківщини і оселився
на Саллівеновому острові у штаті Південна Кароліна. Усі вважали його диваком. На острові Легран полював, ловив рибу або ж ходив берегом моря, шукаючи різних мушлей та комах. Якось його друг, автор оповіді, прийшов до Леграна в гості й почув від нього розповідь про знайденого ним і донині невідомого науці жука. Настрій у Леграна був урочистий. А потім він якось замкнувся в собі. Недарма всі вважали його меланхоліком і мізантропом. “Так, він трохи заспокоївся, хоча попередня жвавість до нього так і не повернулася. Проте Легран уже не стільки хнюпився, як просто блукав десь думкою”. Що ж це було за блукання, “пригода думки”? Знайшовши на березі моря у старому човні цікаву знахідку, Легран починає майстерно розгадувати складний тайнопис на пергаменті, за допомогою якого капітан піратів Кід вказав місце захованих скарбів. Це виявилося зовсім не простою справою: він ретельно вивчає пергамент, мобілізує всі свої знання з хімії, фізики, математики, використовуючи навіть теорію ймовірності, і все ж таки знаходить ключ до розгадки: йому вдається дешифрувати загадковий напис. Це стало можливим завдяки винятковому складу розуму, аналітичним здібностям, логічному мисленню Леграна. А попрацювати довелося немало: очистити пергамент, нагріти його, відновити малюнок. Легран точно встановлював зв’язок подій, зіставляв, розмірковував, підраховував кількість знаків у криптограмі, виділяв потрібне, доки нарешті прочитав таємничий загадковий напис: “Добре скло в Єпископовім заїзді на чортовім сідалі двадцять один градус і тринадцять хвилин північ-північ-схід головний сук сьома гілка східний бік стріляй з лівого ока мертвої голови пряма лінія від дерева через постріл на п’ятдесят футів”. Ну й що з цього випливає? Загадка як була, так нею і залишилася. Але думка Леграна йде далі, розмірковує, що можуть означати ці слова: “Єпископовий заїзд”, “мертва голова”, “чортове сідало”? Він і тут зумів відшукати зміст. І врешті-решт праця його була винагороджена: безцінні скарби капітана Кіда були знайдені. Оповідання Едгара По “Золотий жук” – це гімн всемогутньому людському розуму. “В Едгарі По великий математик був поетом, а великий поет – математиком”, – писав Юрій Олеша. І з цим висловлюванням я повністю згодна.
