ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ КОНФЛІКТУ МІЖ БАТЬКАМИ Й ДІТЬМИ В ПОВІСТІ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО “КАЙДАШЕВА СІМ’Я”
ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ КОНФЛІКТУ МІЖ БАТЬКАМИ Й ДІТЬМИ В ПОВІСТІ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО “КАЙДАШЕВА СІМ’Я”
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Майстерність І. Нечуя-Левицького у відтворенні життя українського пореформеного села.
II. Соціально-психологічний конфлікт між батьками й дітьми у повісті “Кайдашева сім’я”:
1. Соціальні обставини, що вплинули на формування характерів Омелька й Марусі Кайдашихи.
2. Молоді Кайдаші: невідповідність між мріями та дійсністю.
3. Зіткнення інтересів молодого й старшого поколінння
4. Наслідки конфлікту: руйнація родинної злагоди, порушення традиційних моральних установок.
III. Актуальність проблеми, порушеної І. Нечуй-Левицьким у повісті “Кайдашева сім’я”, у наш час.
Варіант 2
I. Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина є нещасливою по-своєму (Л. Толстой).
II. Чому Кайдаші почували себе нещасливими?
1. “Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток…” (образ Омелька Кайдаша);
2. “Не буде моя невістка покірна та слухняна… не одпочину я на старість од роботи” (образ Марусі Кайдашихи).
3. “Одривай хату! Не буду
4. “Я тижня не пробула у свекрухи і вже сльозами облилася… Якби Лаврін не оступався за мною, то вони б мене з’їли” (образи Мелашки й Лавріна).
III. Взаємоповага – запорука родинного миру.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” була створена 1878 року. Уперше вона побачила світ наступного, 1879 року, у журналі “Правда”. У цьому ж році повість була надрукована як окреме видання у Львові.
Ще до того, як повість почала друкуватись у журналі “Правда”, І. Нечуй-Левицький намагався отримати дозвіл на її видання в Росії, але цензура знаходила ряд “предосудительных мест” (зокрема, зображення перебування прочан у київських монастирях у VI розділі). Також цензор звернув увагу на початок повісті, де автор “высказывает скорбь о печальной участи, постигшей Малороссию”.
Дозвіл на друкування повісті було надано лише 1886 року за умов, що автор вилучить у ній усі недоліки, відзначені цензурою. Отже, київське видання “Кайдашевої сім’ї” побачило світ 1887 року з рядом цензурних купюр, авторських переробок та скорочень.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Рідня – серед дня, а як сонце сховається, то й не родичається.
(Народна творчість)
Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти.
(Народна творчість)
…Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша…
(І. Нечуй-Левицький)
… і якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими!
(Л. Костенко)
Щастя, воно, як ластівка, живе не під кожним дахом.
(Л. Талалай)
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
Маруся Кайдашиха в гостях у Довбишів згадує про свою панську службу:
“Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись і почала розказувать, як її шанували пани та попи… Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того прошв сміялись по всьому селі й дражнили через те Кайдашиху пані економшею.
– Коли б мені тільки Господь віку продовжив, а я вже доведу до пуття тебе, Мотре. Господи, чого я не повиучувалась у панському дворі!
Та згадка про панський двір навела думку про недавню панщину, навела сум на всіх”.
Перший конфлікт між батьком і сином:
“- А ти чого оступаєшся за своєю жінкою? – крикнув він (Омелько) на Карпа. – Коли хочеш, то я й тобі носа втру.
– Ба не втрете! Я вже не маленький, – одрубав Карпо.
Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
– Що ви мені цвікаєте в вічі, неначе змовились. Хіба я не ваш батько? Хіба мені не можна в своїй хаті порядок дати?
– Тату! Не махайте на мене руками, бо й в мене руки є! – сказав Карпо й собі зблід на виду. Його червоні губи побіліли, неначе полотно”.
Після сварок в родину Кайдашів приходить смуток і печаль:
“Сумний зимній вечір заглянув через вікна в хату. Густі діди стали по кутках і навели, як бліда та сумна смерть, покій на роздражнену, розгнівану сім’ю. Молодиці замовкли та тільки важко зітхали. На лаві сидів старий Кайдаш, сидів мовчки й собі важко зіткхав, підперши голову долонею й спершись ліктем на коліно”.
Спільні інтереси об’єднують Кайдашів, але ненадовго:
“Перебули Кайдашенки зиму на опрічних дворах, і дві сім’ї почали потроху миритись. Спершу почали забігати з однієї хати в другу діти. їм байдуже було про батьківську колотнечу. За дітьми почали забігать один до другого батьки для своєї господарської справи: то за стругом, то за свердлом, то за сокирою, – спершу в повітки, а потім і в хати, а вже за ними почали любенько через тин розмовляти й жінки. Тільки Кайдашиха не заходила до Мотрі: сліпе око навіки загородило їй стежку до неї”.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Як психологічний феномен конфлікти привертали увагу багатьох учених і майстрів художнього слова. У науці було вироблено різні підходи до визначення концепції конфлікту. Так, 3. Фрейд запропонував теорію психоаналізу й зазначав, що причини між – особистісних конфліктів знаходяться у сфері підсвідомого. К. Хорні вважав, що причиною конфліктів людини з оточенням є недоброзичливе ставлення з боку близьких людей, в першу чергу батьків. Е. Фромм підкреслював, що конфлікти виникають через неможливість реалізувати у суспільстві особистісні прагнення й потреби.
Отже, конфлікт є одним із етапів розвитку протиріччя і виникає тоді, коли протиріччя наростає, а розбіжності своєчасно не регулюються. Конфлікт “психологічно характеризується як ситуація, у котрій на індивіда одночасно діють протилежно спрямовані сили приблизно однакової сили” (К. Левін). На думку деяких дослідників, існує п’ять різновидів поведінки людини у конфлікті – протиборство, поступливість, партнерство, співробітництво, втеча.
Соціальний конфлікт – це зіткнення інтересів соціальних суб’єктів, спрямованих на задоволення певних потреб, які мають для них певну цінність. При цьому зіткнення інтересів зумовлено несумісністю тих чи інших соціальних норм (правових, моральних, релігійних тощо).
Моральний конфлікт – це суперечність між здатністю особистості до ототожнення себе з іншими людьми і планами, прагненнями останніх (Л. Кольберг).
На думку С. Кавулі, саме родина вимагає від своїх членів дотримуватися певного зразка поведінки, а це означає, що сім’я є носієм певних моральних установок, до яких дитина прилучається від свого народження. Початком засвоєння моральної системи цінностей в родині є формування належного ставлення дитини до її членів (батька, матері, братів, сестер). Кожна родина створює певний тип моральності, що є “відфільтрованим” варіантом загальносуспільної моралі. Часом ця модель моральності в родинах є деформованою.
Інший дослідник, Л. Кольберг, стверджує, що моральне виховання сприяє природному розвитку “власних моральних суджень і здібностей людини, що допоможе їй надалі використовувати ці судження для контролю над своєю поведінкою”.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
І. Нечуй-Левицький “ніби Атлант, підняв справу величезного національного значення: з усіх попередніх складників національної літератури створив її прозу у тоді можливих і посутніх формах”.
В. Скуратівський
“…свої твори з селянською тематикою, а також значною мірою й інші, пише він виключно на підставі своїх спостережень і вражінь з Надросся. Дійові особи цих творів, їх побут, характери, географія подій, пейзаж – все це звідти. Перші враження з Надросся були “свіжі”, міцні, спостереження були глибокі, і тому й перші твори Нечуєві, писані в 40-80 роках, являли собою велику цінність саме своєю свіжістю, оригінальністю, яскравою спостережливістю, справжнім реалізмом”.
М. Плевако
“Стиль письма Івана Семеновича Нечуя-Левицького, як і стиль будь-якого іншого письменника, має свої особливості. Зокрема, до них можна віднести: 1) прив’язування до конкретних географічних місць; 2) деталізовані портретні характеристики персонажів; 3) діалоги, що визначаються сконденсованістю думок та почуттів, а також динамізмом та жвавістю; 4) особливості введення у канву твору зорових та слухових образів, які сприяють оживленню повісті; 5) особливості зображення міміки та жестів персонажів, що сприяють посиленню динаміки при розгортанні дії; 6) багатство лексики (порівняння, епітети, метафори), що сприяє кращому розумінню тексту та сприйняття мови героїв, як живої, розмовної мови”.
А. Лимаренко
“Якщо “Старосвітські батюшки та матушки” представляють сільську Україну 20-років, то “Кайдашева сім’я” – українське по-реформенне посткріпацьке сільське життя 70-х. Традиційне “соціальне” прочитання “Кайдашевої сім’ї” акцентує увагу на тому, що хатня “війна”, боротьба за “моє” і “твоє” породжена саме цією соціальною причиною: посткріпацькою дійсністю, приватною власністю, новими економічними відносинами на селі тощо. Однак “етнопсихологічна” творчість Нечуя-Левицького значно глибша за соціальну подію. І те, що відбувається в Кайдашевій сім’ї у 70-х рр., відбувалося загалом і в старосвітській сім’ї 20-х рр. – часі кріпосницької дійсності…”.
Ніла Зборовська
“Кайдашиха, Мотря – пряме продовження “Онисиного” типу української селянської жіночності. Якщо зважити на образи батьків, позбавлених панівного статусу в родині, то стає зрозуміло: формування сильного і свавільного жіночого характеру відбувається ще в дитинстві, часі материнського верховенства. Патріархальна традиція найвищу владу в домі віддає найстаршому чоловіку. Анархія, яка існує в українській сім’ї, розпочинається з неавторитетності батька, загалом з відсутності принципу підпорядкування, отож і загалом чоловічого авторитету в українській сімейній “культурі”… Основний сюжет “Кайдашевої сім’ї”, навколо якого закручуються інші сюжети, – це повалення дорослими синами батьківської влади, перетворення повноправного господаря Кайдаша на безправного п’яничку Кайдашця”.
Ніла Зборовська
“Упродовж української історії, починаючи з княжої доби, українці послідовно демонстрували в соціальній поведінці брак інстинкту підпорядкування, тобто диспицлінарного обов’язку, невизнання влади й авторитету інших. Ці риси національної вдачі трагічно проявлялися в княжих міжусобицях, козацьких чорних радах, отаманщині. Різновид “сімейної отаманщини” з впертою наполегливістю демонструють, наприклад, персонажі “Кайдашевої сім’ї”.
І. Г. Абрамова
ПРИКЛАД ТВОРУ
Повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” належить до тих творів, інтерес до яких не знижується із часів їх написання й першого опублікування. Пов’язано це не тільки із тим, що повість входить до шкільної програми й обов’язкова для вивчення всіма українцями, які здобувають середню й вищу освіту. У першу чергу, причиною багаторічного діалогу письменника із читачем є ті проблеми, які аналізуються у творі й залишаються актуальними в сучасному українському суспільстві – співвідношення матеріального й духовного, залежність людини від соціальних умов, порушення моральних законів, що лежать в основі людських взаємостосунків.
Однією з таких важливих проблем є конфлікт між поколіннями, психологічна й соціальна основа якого так майстерно відтворена І. Нечуєм-Левицьким. У цьому аспекті повість, у якій осмислюються етнопсихологічні, духовно-культурні й суспільно-політичні процеси України XIX ет., є тим зразком художнього слова, який через заперечення всього ницого й аморального, покликаний формувати в сучасного українця почуття національної гідності. Читач сміється над Кайдашами, коли їх поведінка є нестерпною, але і плаче, коли розуміє, що небажання членів однієї родини порозумітися один з одним призводить до сумних, наслідків. Дослідники творчості письменника неодноразово підкреслювали таку особливість його творчої індивідуальності як органічне поєднання тонкого ліризму і винятково дотепного гумору. І. Нечуй-Левицький описи напрочуд красивої українською природи змінював непривабливими картинами сварок, бійок, зображенням негараздів патріархального побуту, першопричиною якого була система суспільних відносин пореформеного часу. Та й сам митець неодноразово висловлював свою переконаність, що однією з національних рис, притаманних українському народові, є схильність до жартів та гумору. Так, відзначаючи смішне й безглузде в поведінці героїв повісті, письменник примушує читача зробити відповідні висновки щодо реального стану українського суспільства пореформеного часу.
Омелько Кайдаш – майстер на всі руки, дбайливий батько, господар. Таким він постає на початку твору. Проте вже у першій портретній характеристиці Омелька окремими штрихами намічено ті особливості характеру героя, які врешті-решт призводять до його загибелі: “Широке лице було сухорляве й бліде, наче в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки”. Майстер працює, але невисловлений смуток залишив відбиток на його обличчі. Омелько – дуже богомольний, але пиячить як тільки випадає нагода. Зверненням до Бога, а коли не допомагає – до горілки, він намагається заповнити душевну порожнечу. Він ніби заведений механізм працює, але як людина не замислюється над тим, навіщо все це робить. “Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток”, – підсумовує письменник.
Так само панщина змінила спосіб життя й мислення Марусі Кайдашихи. Проста селянка, вона прагнула змінити свої будні на краще, тим більше, що служила в панів і бачила, яким має бути це омріяне красиве життя. А що вона бачила вдома, у своїй простій селянській хаті? Безкінечну роботу, весь вільний час займали турботи щодо підтримання домашнього затишку. Чоловік-п’яниця, який не вмів і не хотів утримувати зароблені гроші в руках, а віддавав їх шинкарю, маленькі сини, і знов робота.
Тепер, коли сини стали дорослими, Маруся сподівалася хоч трохи відпочити і пожити для себе. Мабуть, живучи в наш час, жінка змогла б якимось чином розважитися, але тоді, кілька століть тому, єдиною її розрадою стало виховання невісток. На цих дівчаток, молодих, гарних, сильних, здорових покладала свої сподівання втомлена життям свекруха. І не хотіла вона навіть думати про те, що у таких молодих свої плани на життя. Вони теж прагнули жити своїм життям – будувати свою хату, народжувати дітей, ставати заможними господарями. Натомість змушені були у всьому покладатися на батьків, бо саме старше покоління було власником усіх матеріальних здобутків родини Кайдашів.
Поступово протистояння між поколіннями стало наростати. Матеріальні нестатки, небажання прислухатися до близьких, розуміти їх призвели до регулярних сварок і навіть бійок у родині: “Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти”. Невипадково, описуючи ці неприємні та зневажливі сцени, письменник вдавався до фольклору. У наведеній вище цитаті він використовує традиційний для народної творчості прийом заперечного паралелізму, але зображена сцена в контексті набуває сатиричного забарвлення. Таким чином митець проводить паралель між традиціями української родини, що складалися протягом століть, і реальним станом справ у сучасній йому дійсності.
Отже, як бачимо, не можна визначити однієї причини, що породила конфлікт між батьками й дітьми у родині Кайдашів. Ці причини треба розглядати комплексно. Безперечно, джерелом порушення традиційних родинних звичаїв були соціальні причини, але не можна обійти увагою моральні аспекти проблеми. Люди залежать від навколишніх обставин, проте, з іншого боку, вони самі здатні впливати на них. На жаль, часто людина не знаходить в собі сили стати мудрою, сильною духом і підпорюється загальним настроям, що панують у суспільстві. Прикладом цього у повісті є образи Лавріна й Мелашки. Від народження це поетичні душі, які вміють цінувати красу, але загальна атмосфера недоброзичливості у сім’ї примушує їх також підкоритися нав’язаним іншими людьми правилам.
Фінал повісті відомий: груша засохла, і в родині Кайдашів запанували лад і спокій. Чи надовго? Таке питання ставить письменник перед усіма нами, небайдужими читачами, життя яких тільки розпочинається.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)