Осуд бездуховності й егоїзму в повісті И. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Сьогоднішній день жадає від молодого покоління поінформованості в багатьох сімейних проблемах. Саме література задовольнить потребу за допомогою мистецтва слова виховувати майбутніх чоловіків і жінок, зятев і невісток. У центрі художнього твору повинен стояти духовний мир людини, исповедываемые їм норми моралі

Саме ці питання піднімав ще наприкінці XIX ст. И. С. Нечуй-Левицький. Згадуючи про свою роботу над повістю “Кайдашева сім’я”, автор писав, що в Україні часто зустрічаються сім’ї, у яких постійно можна почути лайок і сварки.

Життя в таких сім’ях стає пеклом

Причин цьому багато: це й скасування кріпосництва в 1861 році, тому що психологія селян була спрямована на те, що про усім думав пан або керуючий; і “непідготовленість” людей до громадського життя, до якого вони були байдужі; і своєрідне відношення свекрухи до невістки, як до “свіжої робочої сили”; і боротьба за власність, особливо за землю, тому що вже не могли різні покоління ужиться під одним дахом

Герої повести живуть не бідно, у них не трапилося ніякого нещастя, вони здорові. Чому ж сім’я не живе мирно? Чому виникають сварки, а потім баталії, які тривають у

сім’ях місяцями? Ці питання будуть актуальні завжди, поки буде існувати суспільство з його соціальними питаннями. Давайте простежимо, як у повісті поступово розвивається конфлікт, хто більше винуватий – старше покоління або молодше.

Глава сім’ї – Омелько Кайдаш на все життя залишився заляканим, марновірним

Він говорив, що “якщо у святу п’ятницю поститися, то не утопишся”. Із цього сміються навіть сини Кайдаша. Батько поступово втрачає авторитет у їхніх очах і починає “заглядати в чарку”. У селі споконвіків слово батька було законом, але не Кайдаша. Отже, старий Кайдаш не навчив своїх синів ні повазі, ні праведності, ні щедрості. А як він міг їх навчити, коли він сім’ю проміняв на шинок? У його мові часто зустрічаються грубі, навіть лайки. Людина богобоязливий повинен бути щирим і чималим у всім. А що ми чуємо: “Брешеш! Я не пропивав грошей! От гроші, але я не дам. Дулю візьмеш, а не гроші!” Такими словами Омелько звертається до них, вернувшись із шинку додому. За що поважати такого батька? Яке страшне горе змушує його пити майже щодня? Можна сказати, що поступово боротьба за власність притупила родинні почуття, боротьба вже доходить до того, що в гніві Карпо під час одного із суперечок кричить: “Не лізь, тому що задушу, иродова душу!” А як же до цього ставиться Кайдашиха? А ніяк! їй уже набрид цей п’яниця, що напивається до “чортиків у голові”. Вона спочатку стає на сторону синів, тому що вони обороняють її від бешкетника Омелька. Але поступово ситуація міняється. Сини почали зневажати й матір’ю. Хоча вона їх дуже любила, пишалася ними, але була сварлива й деспотична. Такий Марусю Кайдашиху зробила життя. Змолоду вона довго служила в панів і набралася від них, з одного боку, покірності “дуже солодкої, аж нудної”, а із другого – переваги, писі й брутальності. Це чи потрібно було дітям від матері? Напевно, любила вона їх теж по-своєму. От і виросли сини схожими на неї. Навіть Лаврин – добр і лагідний стає зневажливим і жорстоким. Йому байдуже, коли Карпо, довідавшись, що мати закрила його коня у своєму хліві, бачить, як той вистачає неї за волосся й кричить: “Нате, їжте мене, або я вас знімання”.

У присутності всієї сім’ї Карпо погналася за матір’ю із ціпком. А коли стрибнула в озеро, він у воду не поліз. “Не так жаль мені матері, як чобіт!” – проговорив він на березі. Коштує питання: чи принесе такий син склянка води своєї матері, миску каші або борщу? Напевно, немає! А навіщо? “Ваша частка – моя частка; ви сьогодні хазяїн, а я завтра”, – говорить Лаврин батькові. Молоде покоління Кайдашей хоче заграбастати скоріше всі собі й по-своєму вести господарство

От що зробили постійні сварки в сім’ї. Здавалася б, Кайдашиха як чимала жінка-матерь зобов’язана була споювати сім’ю. Тому що все залежить від господарки, як вона захоче – так і буде! Ми не бачимо в ній ніякої любові до онуків. Називає їх “зміями. А в народі говорять, що онуки дорожче, миліше дітей. А хіба діти винуваті, що дорослі не виховані? Саме на прикладі образа старої Кайдашихи И. С. Нечуй-Левицький показав, як морально занепадає людин в умовах безпросвітної тиранії й ворожнечі. У таких умовах ніколи не розцвіте сімейне щастя Тому, читаючи цей Твір, сьогодні треба робити висновки й майбутнім свекрухам, і розумним сватам, як виховувати своїх дітей, щоб були задоволені всі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Осуд бездуховності й егоїзму в повісті И. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Categories: Нові твори

Links