Прадавня українська література
Особливості:
Своєрідність та синкретизм жанрів (органічне злиття епосу, лірики, драми); популярність панегіриків – творів, у яких прославлялося життя поважних людей або розшифровувався зміст родових гербів;
Обов’язкове звернення до Бога на початку творів; письменник свою думку не стверджував від себе, а лише підкріплював цитатами зі Святого Письма, богословських трактатів;
Автор часто применшував свою значимість (вважав себе нікчемним, недостойним, бо творцем, мовляв, може бути лише Бог), тому часто залишався анонімним;
Прагнення
Наявність у творах численних інверсій, повторень образних висловів, початків абзаців, цитат, подібних вступів і закінчень;
Тісний зв’язок літератури із щоденним життям, її обрядово-практичний характер;
Релігійне забарвлення творів, їх дидактичний характер;
Стара література (за винятком полемічної) не була публіцистичною в сучасному розумінні цього терміна, але не безсюжетна, бо зміст-сюжет – християнське вчення;
Вимальовування буквиць – початкових літер рядків,
Неодноразове переписування літописів, їх доповнення, поширювання у різних списках.
Пам’ятки
“Велесова книга” (V IX ст.) писемна пам’ятка праукраїнської культури, збірник релігійно-повчального змісту. Розповідає про життя й релігію праукраїнців, їх заняття, побут, проливає світло на події стародавньої історії, підтверджує думку про те, що писемність у слов’ян існувала ще до X ст.
“Велесова книга” являє собою 74 дубові дощечки – “черти і різи”, (розмір 22 х 38 см, завтовшки 0,5 – 0,7 см), нанизані на ремінець,
У 1919 р. полковник білої гвардії Алі Ізенбек знайшов їх у поміщицькому маєтку, показав своєму другові Юрію Петровичу Миролюбову-Лядському, який узявся за дослідження дощечок,
У прадавній українській літературі слід розрізняти дві основні форми: усну народну творчість (пісні, легенди, Казки, прислів’я тощо) і книжне письменство (літописи, сказання, повчання, зводи літописів).
Запровадження християнства на Русі пожвавило розвиток писемності, відкривалися перші школи (Володимиром Святославовичем), бібліотека (Ярославом Мудрим).
Перші давньоруські церковнослужебні книги писалися ченцями від руки на пергаменті, оздоблювалися орнаментами, малюнками, різнокольоровими буквицями. Перекладалися церковні книжки, художні Твори, наукові праці з природознавства, історії, географії. Це були переклади з давньогрецької, давньоримської, візантійської літератур.
Перекладна література складалася з творів церковного й світського характеру. Найстаріша Книга, Що дійшла до нас, Остромирове Євангеліє (1056 – 1057) – написана уставом (техніка вимальовування літер окремо одна від одної).
Біблія (з грец. “книга”) одна з найвизначніших пам’яток світової культури. В українській культурі Біблія посідає особливе місце – з Остромирового Євангелія починається
Давньоруська рукописна книжність, з Апостола (1574) та Острозької Біблії (1581) українське книгодрукування.
Біблія – звід 50 книг. Складається з двох частин: Старого Заповіту (літописно-розповідні твори: Книга Буття, книга Виходу, книги Ісуса Навина, Суддів, чотири книги Царств, книга притч Соломона та ін.; художні: Твори Пророків, книга Іова; ліричні: Псалтир, Пісня Пісень) і Нового Заповіту (життя, вчення, смерть і Воскресіння Ісуса Христа).
Біблія використовувалася літописцями XI XIII ст., письменниками XIV – XX ет. Пантелеймон Куліш переклав Біблію українською мовою (1868 1871).
Світська перекладна література (житійна література, природничо-наукова література): збірник афоризмів “Бджола”;
Природничо-наукові твори: “Шестоднєв” Іоанна Екзарха, “Фізіолог”, підручник з географії “Християнська топографія” та ін.; хронографи, історичні повісті тощо. Оригінальна література Київської Русі
Крім церковно – або старослов’янської, поширеною була давньоруська літературна мова, якою писалися світські твори. Популярні літературні жанри: “житія святих”; “повчання”;
– ораторська проза, літописи;
– поеми (“Слово о полку Ігоревім”, створене в XII ст, на основі літописного оповідання). Літопис (від слов, “писати за літами”) хронологічно послідовний запис історичних
Подій, зроблений їх сучасником. Уживається термін “хроніка” (від грец. “час”).
Перші літописи з’являються у X ст. у Києві за часів князювання Володимира Святосла-вовича.
70 90-ті роки XI ст. – продовжили писати літописи ігумени Києво-Печерського монастиря Никон та Іоанн.
Початок XII ст. (1113 р.) – Нестор Літописець написав літописне зведення від біблійного створення світу до 1110 р.: “Повість минулих літ” (“Початковий літопис”). Провідні мотиви: щире захоплення героїчним минулим, глибокий сум з приводу княжих чвар.
Нестор Літописець автор творів: “Житія Феодосія Печерського”, “Чтенія о житії і погубленії… Бориса І Гліба”,
Про історичні події до 1116 р. продовжив писати ігумен Сильвестр у Видубецькому монастирі.
Події 1118 1200 рр. “Київський літопис” (Ігумен Мойсей).
Події 1201 1292 рр. “Галицько-Волинський літопис”.
Ці три літописи об’єднують в один під назвою “Руський літопис”.
Літописна традиція в Україні не переривається з X по XIX ст. (“Густинський літопис”, ” Історія Русів”, козацькі літописи Самовидця, Граб’янки, Величка, що відтворили події XIV XIX ст.’).
Перший публіцистичний ораторський твір – “Слово про Закон і Благодать”, Написаний та оголошений між 1037 і 1043 рр. митрополитом Іларіоном. (Закон – Старий Завіт, зокрема П’ятикнижжя Мойсееве (віра). Благодать – основне поняття християнського віровчення, викладене в Новому Заповіті).
Наквідоміші твори прадавньої української літератури:
“Повчання дітям” Володимира Мономаха (1096) Складається з трьох частин: релігійні поради, правила князювання, власний життєпис як зразок дітям. Проповіді Кирила Ту-ровського, “Хождєніє” Данила Паломника, “Києво-Печерський патерик”, Послання Клима Смолятича та Ін.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)