Українська література XX ст

Поряд з письменниками, що почали друкуватися наприкінці XIX ст. (М. Вороний, О. Олесь), виступають і нові: поети В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, її. Тичина, В. Сосюра; прозаїки – Г. Михайличенко, А. Заливчий, М. Хвильовий та багато інших. За ними на літературну ниву прийшли М. Рильський, А. Головко, П. ГІанч, І. Микитенко, О. Довженко й інші.

20-ті роки характеризуються бурхливим розвитком звільненої від пут самодержавства української літератури. З глибин народу з’являлися все нові й нові молоді таланти. Виникали численні письменницькі організації:

“Плуг” (Спілка селянських письменників, 1922), “Гарт” (Спілка пролетарських письменників, 1932), ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1925), “Західна Україна” (вихідці з Галичини та Буковини, 1926), “МАРС” (Майстерня революційного слова, 1926), ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927), “Молодняк” (молоді початкуючі письменники, 1927) тощо. Одні з цих організацій існували декілька років, другі – невдовзі розпадалися, реорганізувалися в інші. Кожна спілка видавала свої збірники, журнал, виходили твори й окремими книжками.

Основними темами художніх творів у

ці роки були повалення самодержавства й суспільні процеси та явища в житті України (оповідання і повісті М. Хвильового, А. Головка, І. Микитенка, гуморески Остапа Вишні, О. Ковіньки, драматичні твори І. Кочерги, І. Микитенка, М. Куліша; вірші В. Еллана-Влакитного, П. Тичини, М. Рильського, В. С©-сюри, Д. Загула та інші).

Однак незабаром настали важкі часи. У країні складалася і дедалі, посилювалася адміністративно-командна система, утверджувався культ особи Сталіна, безроздільним стало панування однієї більшовицької партії. Це привело в 80-х роках до незнаного ще в історії терору проти народів, що входили до складу СРСР. Почалося нищення і культурних сил України, зокрема вчених та митців. За ті роки українська література втратила понад триста її творців. Одні були репресовані, гинули в таборах і на засланні (повернулося лише двадцять п’ять осіб), інші перестали писати, залишали рідний край, аби зберегти своє фізичне існування. Цей період справедливо названо “розстріляним відродженням”.

Уцілілі письменники “першого призиву” й молоді, що виступили з своїми першими творами (А. Малишко, О. Донченко, А. Шиян, Л. Смілянський, М. Стельмах та інші) мусили прославляти “вождів”, партію, оспівувати їхні діяння. Під страхом смертної кари заборонялося зображувати страждання селянства від насильницької колективізації, голодомор 1983 року, півголодне існування робітничого класу, нищення інтелігенції. Можна було, прикрашуючи дійсність, писати лише вигадки про іцасливе життя трудящих і “світле майбутнє”.

Незважаючи на убожество й гнітючу політичну обстановку, народ вірив у це краще майбутнє і проявляв високий трудовий героїзм, що також було однією з основних тем літератури передвоєнного десятиріччя. Основними персонажами цих творів буди трудівники.

Потроху почав підноситися рівень життя, але навала фашистських полчищ нагло перервала мирний труд. У роки війни в літературу прийшло нове поповнення: О. Гончар, Ю. Зба-нацький, П. Воронько та багато інших. Основною темою стала героїчна боротьба народів проти підступного ворога. Після Перемоги ця тема продовжувала перебувати в центрі, але з’явилися й інші: відбудова народного господарства, боротьба за мир у всьому світі, дружба між народами.

У часи розвінчання культу особи Сталіна (кінець 50-х – 60-і роки) почалося пожвавлення в українській літературі. Сміливо зазвучав мужній голос талановитих, громадсько активних молодих письменників, яких названо “шістдесятниками” (В. Симоненко, В. Стус, Д. Павличко, Л, Костенко, В. Земляк та інші). Вони принесли в літературу високохудожні твори, в яких правдиво відображали сучасне їм життя суспільства, стали на захист приниженої рідної української мови. Ці часи прийнято називати “відлигою”. Та незабаром прокотилася нова хвиля нищення української літератури й мистецтва. Багато письменників молодого покоління опинилися за гратами, в таборах, за кордоном у вигнанні; це було друге “розстріляне відродження”.

Внаслідок постійних утисків і переслідувань талант жодного письменника не міг розвинутись на повну силу, а деякі обдарування зовсім загинули. Такі письменники, як Василь Стус, Василь Симоненко, Ліна Костенко та інші звершили великий трудовий подвиг, проявили високу громадянську мужність, своєю творчістю засвідчили вірність і відданість рідному народові. Наскільки молена було, а часом і в обхід заборон, вони правдиво відображали дійсність, вказували на потворні явища в суспільному житті, застерігали від нових нещасть та випробувань. Велика заслуга сучасних письменників Павла Мовчана, Івана Драча, Дмитра Павличка у відвоюванні права української мови на вільний розвиток, використання її в різних сферах громадського побуту.

Тепер, коли Україна стала самостійною, незалежною державою, відкривається широкий простір для вільного розвитку художньої літератури, правдивого зображення в ній минулого й сучасного життя українського народу, його багатовікової боротьби за національне та соціальне визволення.

У цьому підручнику ви познайомитеся з окремими творами деяких письменників, які виступали в різні періоди розвитку української літератури XX ст.

1. Розкажіть про розвиток української літератури в 20-ті роки. Чому ці роки називають “розстріляним відродженням”?

2. З якою метою була створена єдина Спілка письменників СРСР?

3. Що ви знаєте про поетів-шістдесятників?

4. У чому виявилася громадянська мужність українських письменників у боротьбі за виживання нації?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Українська література XX ст