“Похорон друга” – величний реквієм воїнам, загиблим у боях за Батьківщину
Велика Вітчизняна війна була страшною трагедією для багатьох народів Європи. Не було людини, якої б вона так чи інакше не торкнулася. Особливо це стосується радянських республік, які прийняли основний удар фашистів на себе. Хоч, судячи з назви, твір поеми П. Тичини “Похорон друга” стосується лише близької до поета людини, але насправді це реквієм усім тим, хто віддав своє життя за Батьківщину.
Ліричний герой, почувши похоронний оркестр, згадав про свого друга Ярослава, що недавно загинув біля Харкова, врятувавши при цьому багатьох людей
Ярослав і Степан зливаються разом із тисячами інших загиблих в єдиний образ оборонця Вітчизни від страшної фашистської навали. Тому ліричний герой бере безпосередню участь у похороні. Він немов проводжає в останню дорогу друга, якого вже ніколи не побачить.
Лейтмотивом твору є основна думка строфи “Усе міняється, оновлюється, рветься”, яка наприкінці під впливом вражень ліричного героя від похорону, від виступу
…Братове! Жить
В віках той житиме, хто Батьківщину
Обороняв!
Живому народові ліричний герой протиставляє мертвий фашизм, ідеї і прагнення якого є неприродними, більше того, антиприродними.
Так, хоча тема, як видно із назви – “Похорон друга”, – є досить песимістична, але тональність поеми, її основна ідея переборює цей песимізм, викликаний особистим горем ліричного героя. Поема набуває життєстверджуючого звучання, сповнена віри у перемогу над фашизмом, бо є у нашого народу такі герої, як Ярослав і Степан, бо загибель фашизму викликана антиприродністю його існування.