Повість про пригоди Артура Гордона Піма
Своє Оповідання Артур Гордон Пім починає з часу знайомства з Августом, сином капітана Барнарда. З цим юнаком він здружився в старших класах школи міста Нантакет. Серпень вже ходив з батьком за китами в південну частину Тихого океану і багато розповідав одному про морські пригоди, розпалюючи його бажання самому пуститися в море. Їм було близько вісімнадцяти, капітан коли Барнард в черговий раз готувався до відплиття в південні моря, збираючись взяти з собою сина. Приятелі розробляють план, згідно з яким Артур повинен проникнути на “Дельфін”
Серпня готує другу таємне притулок у трюмі, заздалегідь доставивши туди їжу, воду, матрац і ліхтар із свічкою. Зручно розташувавшись в порожньому ящику, Артур проводить у притулок три дні і три ночі, лише зрідка вибираючись з ящика, щоб розім’яти м’язи. Друг його все не показується, і спочатку це не лякає Артура. Однак від спертого повітря, який час від часу стає гірше, він впадає в напівнепритомному стані, втративши лік часу. Їжа і вода підходять до кінця. Свічку він втрачає. Артур підозрює, що минуло вже кілька
Нарешті, коли юнак вже подумки попрощався з життям, з’являється Август. Виявляється, на кораблі за цей час відбулися страшні події. Частина екіпажу на чолі з помічником капітана і чорношкірим коком підняла бунт. Законослухняних моряків, у тому числі капітана Барнарда, знищили – вбили і покидали за борт. Августу вдалося вціліти через симпатію до нього лотів Дірка Петерса – тепер юнак при ньому начебто слуги. Насилу знайшовши момент, він спустився до одного, захопивши трохи їжі і пиття і майже не сподіваючись застати того в живих. Пообіцявши навідуватися при кожній нагоді. Серпень знову поспішає на палубу, боячись, що його можуть вистачити.
Тим часом у таборі бунтівників зріє розкол. Частина бунтівників на чолі з помічником капітана має намір піратствували, решта – до них примикає і Петерс – воліли б обійтися без відкритого розбою. Поступово ідея піратства привертає все більшу кількість моряків, і Петерса стає на кораблі незатишно. Тоді-то Август і розповідає йому про захований в трюмі одного, на якого можна розраховувати. Утрьох вони вирішують захопити корабель, зігравши на забобонах і нечистої совісті бунтівників. Користуючись тим, що ніхто з матросів не знає в обличчя Артура, Петерс гримує юнака під одну з жертв, і коли той з’являється в кают-компанії, бунтівників охоплює жах. Операція із захоплення судна проходить відмінно – тепер на кораблі тільки вони троє і примкнув до них матрос Паркер.
Проте на цьому їх пригоди не закінчуються. Піднімається страшний шторм. Нікого не змиває за борт – вони добряче прив’язали себе до брашпиля, але на розбитому судні не залишається ні їжі, ні пиття. Крім того, Август важко поранений.
Після багатоденної негоди встановлюється штиль. Змучені, голодні люди перебувають у заціпенінні, мовчки чекаючи загибелі. Паркер несподівано заявляє, що один з них повинен померти, щоб інші могли жити. Артур в жаху, але інші підтримують матроса, і юнакові залишається тільки погодитися з більшістю. Кидають жереб – коротку трісочку витягує Паркер. Він не чинить опору і після удару ножем падає на палубу мертвим. Ненавидячи себе за слабкість, Артур приєднується до кривавого бенкету, Через кілька днів помирає Август, а незабаром після цього Артура і Петерса підбирає англійська шхуна “Джейн Гай”.
Шхуна спрямовується на тюленячий промисел у південні моря, капітан також сподівається на вигідні торгові операції з тубільцями, і тому на борту судна великий запас бус, дзеркал, кресало, сокир, цвяхів, посуду, голок, ситцю і інших товарів. Капітанові не чужі і дослідні цілі: він хоче якомога далі пройти на південь, щоб переконатися в існуванні Антарктичного материка. Артур і Петерс, яких оточили на шхуні турботою, швидко оговтуються від наслідків недавніх поневірянь.
Після декількох тижнів плавання серед дрейфуючих льодів впередсмотрящий зауважує землю – це острів, який є частиною невідомого архіпелагу. Коли зі шхуни кидають якір, з острова водночас відчалюють каное з тубільцями. Дикуни виробляють на моряків найвигідніше враження – вони здаються дуже миролюбними й охоче змінюють провізію на скляні намиста і просту господарське начиння. Одне дивно – тубільці явно бояться білих предметів і тому ніяк не хочуть наближатися до вітрил або, наприклад, до миски з мукою. Вид білої шкіри явно вселяє їм відразу. Бачачи миролюбність дикунів, капітан вирішує влаштувати на острові зимівлю – у разі, якщо льоди затримають подальше просування шхуни на південь.
Вождь тубільців запрошує моряків спуститися на берег і відвідати село. Гарненько озброївшись і давши наказ нікого в його відсутність не пускати на шхуну, капітан із загоном з дванадцяти чоловік, куди увійшов і Артур, висаджується на острів. Побачене там валить моряків у стан здивування: ні дерева, ні скелі, ні далі вода не схожі на те, що вони звикли бачити. Особливо вражає їх вода – безбарвна, вона переливається всіма барвами пурпура, як шовк, розшаровуючись на безліч струмуючих прожилок.
Перший похід в село проходить благополучно, чого не можна сказати про наступний – коли запобіжні заходи дотримуються вже не так ретельно. Варто було морякам увійти у вузьку ущелину, як навислі породи, які заздалегідь підкопали тубільці, обрушуються, ховаючи під собою весь загін. Врятуватися вдається лише Артуру з Петерсом, які відстали, збираючи горіхи. Опинившись з краю, вони вибираються з завалу і бачать, що рівнина буквально кишить дикунами, що готуються до захоплення шхуни. Не маючи можливості попередити товаришів, Артур і Петерс змушені з прикрістю дивитися, як тубільці беруть гору, – вже через п’ять хвилин після початку облоги красуня шхуна являє жалюгідне видовище. Деяке замішання серед дикунів викликає опудало невідомої тварини з білою шкірою, виловленої матросами в море неподалік від острова, – капітан хотів привезти його до Англії. Тубільці виносять опудало на берег, оточують частоколом і оглушливо кричать: “Текелі-лі!”
Ховаючись на острові, Артур і Петерс натикаються на кам’яні колодязі, що ведуть у шахти дивної форми – креслення обрисів шахт Артур Пім наводить у своїй рукописи. Але ці галереї нікуди не ведуть, та моряки втрачають до них інтерес. Через кілька днів Артуру і Петерса вдається викрасти пирога дикунів і благополучно вислизнути від переслідувачів, захопивши з собою полоненого. Від нього моряки дізнаються, що архіпелаг складається з восьми островів, що чорні шкури, з яких робиться одяг воїнів, належать дуже великим тваринам, які водяться на острові. Коли до саморобних щогл прикріплюють вітрило з білих сорочок, бранець рішуче відмовляється допомагати – біла матерія вселяє в нього неймовірний страх. Тремтячи, він волає: “Текелі-лі!”
Перебіг несе пирога на південь – вода несподівано теплішає, нагадуючи кольором молоко. Бранець хвилюється і впадає в безпам’ятство. Над обрієм зростає смуга білої пари, море іноді вирує, і тоді над цим місцем з’являється дивне світіння, а з неба сиплеться білий попіл. Вода стає майже гарячою. На горизонті все частіше чуються крики птахів: “Текелі-лі!” Пирога мчить в обволікаючу світ білизну, і тут на її шляху виростає величезна людська фігура в савані. І шкіра в неї біла мов…
На цьому місці рукопис обривається. Як повідомляє видавець у післямові, це пов’язано з раптовою смертю містера Піма.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)