Пошуки сенсу життя героями роману “Євгеній Онєгін”
У своєму житті ми зустрічаємо різних людей. Одні володіють силоміць волі, вірні своїм переконанням, інші не відразу прозрівають у житті, роблять помилки. Але всі вони намагаються знайти якийсь вищий зміст у своєму існуванні. Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – один з перших соціальних романів російської літератури. У ньому розглядається проблема взаємини особистості й суспільства. Ідея зміни суспільства через моральне вдосконалення людини поряд з ідеєю недосконалості сучасного Пушкіну стану суспільного розвитку лежить в основі
* Яке низьке підступництво
*
* Йому подушки поправляти,
* Сумно підносити ліки,
* Зітхати й думати про себе:
* “Коли ж чорт візьме тебе!”
Онєгін був нетерпимий не тільки до дядька. Йому було дико в суспільстві Ларіних, де велися розмови лише про псарню, провині, рідні. “Мод вихованець зразковий”, побоюючись “суддів рішучих і строгих”, він пішов у самітність. Цим пояснюється його байдужість, уміння “з ученим видом знавця зберігати молчанье у важливій суперечці”. Я Онєгіна не засуджую за це. Обертаючись у вищому світлі, йому необхідно було випливати тим звичаям і правилам, які там були прийняті. Мені подобається Онєгін тим, що він не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Я радий, що й сам Пушкін лестно озивався про свого героя.
* Мені подобалися його риси,
* Мріям мимовільна відданість,
* Ненаслідувальна чудність
* И різкий, охолоджений розум.
Онєгін розуміє примарність життя світських людей, нехтує їх, тяготиться цим життям, але нічого не може знайти замість. Живучи тільки собою, не беручи до уваги почуття й переживання інших людей, Онєгін робить цілий ряд невартих його вчинків: необачно поводиться на балі в Ларіних, погоджується на дуель і вбиває Ленского. Егоїзм приводить Онєгіна до важкої щиросердечної драми, до розладу із самим собою. Тетяна – “милий” і “вірний” ідеал моральної чистоти – пряма протилежність Онєгіну. Формування її характеру із самого раннього дитинства відбувалося на лоні природи. Вона розвивалася вільно, не випробовуючи ніяких далеких впливів. Тетяна любила природу й знаходила в ній заспокоєння. Вона захоплювалася читанням, це була мрійлива й романтична натура. Але це зовсім не виходить, що середовище, у якій виховувалася Тетяна, неї влаштовувала. Тетяна, інстинктивно відштовхуючи від себе все низьке, вульгарне, ординарне, що не відповідало її романтичному сприйняттю миру, створила свій особливий, поетичний мир. Страшні оповідання, поетичні народні сказання, прикмети, таємничо-прекрасне життя природи, романи – от чим жила ця дівчинка. Вихована на сентиментальних романах, Тетяна зосередила всі свої духовні сили на сфері почуттів. Жити для неї значило почувати, метою життя була любов до сильної, прекрасної, доконаної людини, якому вона “вручає свою долю”. Отже, природна потреба Тетяни – любити й бути улюбленої. Саме ця потреба була проявом її жагучої й сильної натури. Саме вона виливається в полум’яне почуття до Онєгіна, почуття, у якому немає місця егоїзму, марнославству, у якому немає ні краплі кокетства. Полюбивши Онєгіна, вона пише йому лист, щиро визнаючись у своїх почуттях. Онєгін же, по достоїнству оцінивши Тетяну, виділивши її з кола сільських дам, на речення відмовляє. Він не хотів зв’язувати себе узами шлюбу, і почуттів глибоких до Тетяни в нього в той час не було. Тому засуджувати його в цьому випадку я не вирішуюся.
Мені здавалося, що Онєгін з тих, хто в будь-якій ситуації надходить обдумано й рішуче. Але при першому ж випробуванні він пасує перед навколишнім середовищем. У фатальний ранок перед двобоєм він стає рабом світської умовності. Досить втручання Зарецкого, і от уже Онєгіну ввижається “шепіт, хохотня дурнів”. Виклик прийнятий. Я вважаю, що цей момент у романі найтрагічніший. Із цього моменту починаються страждання Онєгіна. Саме звідси й починається ламання його життя, поспішна втеча із села, неприкаяна мандрівка по рідній землі й зростаюче почуття власної марності:
* …Навіщо не почуваю в плечі
* Хоч ревматизму? – ах, творець!
* Я молодий, життя в мені міцна;
* Чого мені чекати? туга, туга!..
Тетяна ж, якщо раніше жила в мріях, те тепер, полюбивши, неминуче повинна була зштовхнутися з життям. Але до цього часу характер Тетяни встиг сформуватися, і тому вона виходить із життєвих випробувань морально непереможеної.
Таким чином, моральна чистота Тетяни протипоставлена породженому соціальними умовами егоїзму Онєгіна. Це протиставлення дозволяє авторові наочно показати недосконалість суспільства, що спотворює людську душу.
Але й доля Тетяни трагична: їй не призначене бути щасливої. Неможливість цих людей, начебто створених друг для друга, бути щасливими разом – головний докір суспільству.
У чому ж бачив Пушкін шляху прогресивної зміни суспільства? Він вірив у можливість поліпшення суспільства через моральне вдосконалення. Вірив, що якщо всі люди зрозуміють, що таке щира любов і щире страждання, то вони позбудуться й від егоїзму, і від бажання влаштувати свої справи за чужий рахунок, залишать порожні дрязги й плітки, зрозуміють нікчемність свого існування й займуться нарешті справою, гідною людини. І на думку цю Пушкін наводить, показуючи любов Онєгіна до Тетяни, що відроджує в ньому людини. Так, саме любов до Тетяни, а не смерть Ленского. Після дуелі Онєгін, що звик жити тільки для себе, відділений від миру стіною холодного презирства й егоїзму, втратив єдину духовну опору – повага до себе. І тільки знову зустрівши Тетяну, полюбивши її, він зрозумів, що таке щире почуття й що таке що піднімає й очищає душу страждання. Він побачив у ній прекрасне виключення з кола порожніх світських красунь, його зачарувала її щиросердечна краса й моральна сила.
Це була жінка, про яку він мріяв, сам того не усвідомлюючи, тому що до загибелі Ленского, раптово й страшно розбудила його душу, всі почуття Онєгіна перебували в сонному заціпенінні. У той час він просто не здатний був любити. Крім морального впливу на Онєгіна, Пушкіна показує величезний позитивний вплив Тетяни в “світлі”. У чистій моральній атмосфері, випромінюваної нею, навіть самі недалекі люди кращали, шляхетніше, тому що в її салоні цінувалися не багатство, не знатність, а розум і гаряче серце. Тут почесті віддавалися по заслугах, тут не можна було обманювати й лицемірити. Пушкіна вказує шлях морального піднесення людей і поліпшення суспільства через природність і красу відносин. У цьому виявився великий гуманізм Пушкіна, що відстоював право особистості бути вільної, любити й вірити в життя. Ці надії були породжені добротою й величчю генія, що будив “почуття добрі” у серцях сучасників і нащадків
(2 votes, average: 3.00 out of 5)