Аналіз роману “Євгеній Онєгін”

“…Більша частина публіки зовсім заперечувала в Онєгіні душу й серце, бачила в ньому людини холодною, сухого й егоїста по натурі. Не можна ошибочнее й кривее зрозуміти людину! Цього мало: багато хто добродушно вірили й вірять, що сам поет хотів зобразити Онєгіна холодним егоїстом. Це вже значить – маючи ока, нічого не бачити. Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки охолоділа до марних страстей і дріб’язкових розваг.” “Зв’язок з Ленским, цим юним мрійником, що так подобався нашій публіці, усього голосніше говорить

проти мнимого бездушшя Онєгіна.”

“Згадаєте, як вихований Онєгін, і погодитеся, що натура його була занадто гарна, якщо її не вбило зовсім таке виховання. Блискучий юнак, він був захоплений світлом, подібно многим; але незабаром знудив їм і залишив його, як це роблять занадто деякі. У душі його тлелась іскра надії – воскреснути й освіжитися в тиші самоти, на лоні природи; але він незабаром побачив, що зміна місць не змінює сутності деяких непереборних і не від нашої волі залежних обставин.”

“Онєгін – страждаючий егоїст… Його можна назвати егоїстом поневоле; у його егоїзмі повинне бачити те, що

древні називали “фатум”.

“Онєгін був так розумний, тонкий і досвідчений, так добре розумів людей і їхнє серце, що не міг не зрозуміти з листа Тетяни, що ця бідна дівчина обдарована жагучим серцем, що алчет фатальної їжі, що її пристрасть детски простодушна й що вона анітрошки не схожа на тих кокеток, які так набридли йому з їхніми почуттями, те легенями, те підробленими. У листі своєму до Тетяни він говорить, що, замітячи в ній іскру ніжності, він не хотів їй повірити (тобто змусив себе не повірити), не дав ходу милій звичці й не хотів розстатися зі своєї осоружної свободою.”

“И чим естественнее, простіше страждання Онєгіна, чим далі воно від усякої ефектності, тим воно менш могло бути зрозуміле й оцінене більшістю публік. У двадцять шість років так багато пережити, не вкусив життя, так знемогти, утомитися, нічого не зробивши, дійти до такого безумовного заперечення, не перейшовши ні через які переконання: це смерть! Але Онєгіну не призначено було вмерти, не покуштувавши із чаші життя: пристрасть сильна й глибока неземедлила збудити сили, що дрімали в тузі, його духу.”

“Онєгін – характер дійсний, у тому розумінні, що в ньому немає нічого мрійливого, фантастичного, що він міг бути щасливий і нещасливий тільки в дійсності й через дійсність.”

“Тетяна – істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча. Любов для неї могла б бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини.”

“Відвідування будинку Онєгіна й читання його книг приготували Тетяну переродженню сільської дівчинки у світську даму, що так здивувало й уразило Онєгіна.”

“Справді, Онєгін був винуватий перед Тетяною в тім, що він не полюбив її тоді, як вона була моложе й краще й любила його! Адже для любові тільки й потрібно, що молодість, краса й взаємність! Німа сільська дівчинка з дитячими мріями – і світська жінка, випробувана життям і стражданнями, обревшая слово для вираження своїх почуттів і думок: яка різниця! І все-таки, на думку Тетяни, вона більше здатна була вселити любов тоді, ніж тепер, тому що тоді вона була моложе й краще!”

2. Д. Н. Овсяников-Куликовский.

“Онєгін насамперед представник утвореного суспільства, …людина, деяким лише піднімається над середньому рівнем світських, по^-тодішньому утворених і порушених ідеями століття молодих людей. Він розумний, але в розумі його немає ні глибокодумності, ні височини… Російська холодність, погана працездатність, невміння захопитися якою-небудь справою або иде-нею й велике вміння нудьгувати – такі характерні риси Онєгіна…”

“Онєгіна… можна назвати людиною пересічним, розпещеним, нездатним до праці, до серйозної справи й т. д., але не можна назвати душевно порожнім. Він вів спочатку порожнє життя, але вона йому прискучила саме своею пустотою, – він не задовольнився нею.”

” Пушкін у нудьгуючому, апатичному, занепалому Онєгіні знаходить щось привабливе, не зовсім пересічне, аж ніяк не вульгарне й начебто значне.”

“Дошка щиросердечної самітності переслідує Онєгіна всюди. Тікаючи від туги, він шукає не стільки нових вражень, які все приїлися, скільки хоч якої-небудь їжі розуму.”

3. Онєгін зовсім не егоїст, як може здатися на перший погляд. Його саме більше лихо й одночасне достоїнство – прямота й відвертість, які прийшли до нього разом із щиросердечною порожнечею. Він умів лицемірити, але вирішив порвати з минулим і не захотів причинятися перед милою й наївною дівчиною, що зізнається йому в любові.

Тетяна полюбила Євгенія, ще не знаючи й не розуміючи його. Це юнацька любов, що ідеалізує й романтична, але такі почуття потрібні були Євгенію. Він уже шукав не обожнювання, а розуміння, не романтизму, а теперішніх, зрілих почуттів. Все це він побачить у Тетяні пізніше, коли зустріне її, що змінилася й прекрасну, знаючу й розуміючу його тепер.

Тетяна Ларіна, вихована в істинно російському дусі, ніколи не змогла б кинути законного чоловіка лажі заради людини, якого вона любить. Вона шкодує про збіглому, про тім часі, коли вона була вільна, коли була можливість щастя. Їй не вдалося розлюбити Онєгіна, але заради цієї любові вона не стане руйнувати щастя іншої людини. Сама страждаючи, Тетяна не хоче бути джерелом страждань людей, які цього не заслужили.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз роману “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links