Я не в Онєгіна закохалася, а в Онєгіна й у Тетяну (і, мабуть, у Тетяну трохи більше), у них обох разом, у любов. М. Цветаєва Хоча роман Пушкіна названо “Євгеній Онєгін”, образ Тетяни Ларіної не менш важливий і цікавий, аніж образ Онєгіна. А якщо говорити про ставлення до героїв читачів, то багато хто погодиться з Мариною Цвєтаєвою і віддадуть перевагу Тетяні. Та й сам Пушкін не ховає своєї симпатії до героїні: “Я так люблю Тетяну милую мою!” Але один без одного вони втратять інтерес для читача, тому що на розвитку їхніх відносин будуються
весь роман і доля кожного з героїв. У характерах Тетяни й Онєгіна багато спільного. Інакше як пояснити їхню зустріч і їхню любов? Незважаючи на різне виховання, Тетяна і Євгеній духовно близькі люди. Обоє розумні, багато читають, освічені, добре розуміються в людях. Тетяна виділила Онєгіна з усіх молодих людей, що бували в будинку Ларіних. Онєгін теж із двох сестер віддає перевагу Тетяні. Привабливість Ольги могла закрутити голову лише юному Ленському. І Онєгіну, і Тетяні властива незадоволеність життям. Але Тетяна до моменту їхньої першої зустрічі ще чекає якогось повороту долі, вона готова до зустрічі з нею.
А Онєгін уже ні на що не сподівається і тому не вірить у можливість щастя для себе і для Тетяни. Головне, що розрізняє їх – це наявність життєвого досвіду (здебільшого сумного) в Онєгіна і відсутність його в Тетяни. Звідси – простота, довірливість і щирість героїні й обережність і розважливість її Євгенія. Тетяна керується в своїх учинках тільки почуттями, а Євгеній – доводами розуму. Героїня виявилася сміливішою і рішучішою за свого обранця. Усупереч традиціям і думці світу вона перша пише Онєгіну і освідчується йому. Онєгін же (зовсім протилежний характер!) настільки дорожить громадською думкою, що вбиває на дуелі друга. Зустріч героїв впливає на подальший розвиток їхніх характерів. Вони начебто поділилися один з одним тим, що мали в душі. Тетяна розбудила в Онєгіні почуття, здатність кохати і вдаватися до “нерозсудливих” вчинків. Сама ж, за порадою Онєгіна, навчилася панувати собою. Та так, що Онєгін ледь впізнав її: Как изменилася Татьяна! Как твердо в роль свою вошла! Как утеснительного сана Приемы скоро приняла! У своєму листі Онєгін майже повторює освідчення Тетяни. Мабуть, тому, що всі закохані схожі одне на одного. Але саме в той момент, коли, здавалося б, Онєгін і Тетяна зрівнялися у своєму життєвому досвіді і духовному розвитку, вони повинні розстатися. Проте і за це розставання ми любимо їх ще більше. “Я з тієї хвилини не захотіла бути щасливою”, – пише Марина Цветаєва, поставивши можливість кохати і бути коханим вище над можливості щастя. Таких незбагненних героїв у нас більше немає.
