“Порівняльна характеристика Гамлета і Лаерта” за трагедією В. Шекспіра “Гамлет”
Гамлет став одним з найулюбленіших образів світової літератури. Більше того, він перестав бути просто персонажем старовинної трагедії і сприймається як жива людина, добре знайома багатьом читачам. Але цей близький багатьом герой виявився не настільки простий. У ньому, як і у всій п’єсі, багато загадкового, неясного. Для одних Гамлет – людина слабохарактерна, для інших – мужній борець.
У трагедії В Шекспіра принца головне не у зовнішніх подіях, не в виняткових по грандіозності і кривавості пригодах. Головне те, що відбувається в цей
Можна сказати, що трагедія Гамлета – це трагедія пізнання людиною зла. До пори до часу існування героя було безтурботним. Він жив у сім’ї, осяяної взаємною любов’ю батьків, сам полюбив і відчував взаємність від чарівної дівчини. У Гамлета були вірні друзі. Герой захоплено займався науками, любив театр, писав вірші. Попереду його чекало велике майбутнє – він міг стати государем і правити своїм народом. Але раптом все стало валитися. У розквіті років
Чи дивно, що герой перебував на межі відчаю. На його очах звалилося все, що робило його життя цінним. Гамлет ніколи не був настільки наївний, щоб думати, що в житті не буває нещасть. Але він мав про це дуже приблизне уявлення. Біди, що обрушилися на героя, змусили його по-новому подивитися на все. У свідомості Гамлета з небувалою гостротою почали виникати питання: Чого коштує життя? Що таке смерть? Чи можна вірити в любов і дружбу? Чи можна бути щасливим? Чи можна знищити зло?
Раніше Гамлет вважав, що людина – центр Всесвіту. Але під впливом нещасть його погляд на життя різко змінився. Герой визнається Розенкранцу і Гільденстерну, що “втратив всю свою веселість, закинув звичні заняття”. На душі у нього важко, земля йому здається “пустельним місцем”, повітря – “каламутним і чумним скупченням парів”. Ще раніше ми чули від Гамлета гіркий вигук про те, що життя – дикий сад, в якому ростуть лише бур’яни і всюди панує зло. Чесність в цьому світі зникла: “бути чесним при тому, який цей світ, – це означає бути людиною, вивудженою з десятка тисяч”. У знаменитому монолозі “Бути чи не бути?” Гамлет перераховує біди життя: “гніт сильного”, “суддів повільність”, “зарозумілість влади і образи, їх чинили покірливо заслузі”. І найгірша його країна, де він живе: “Данія – тюрма… І чудова з безліччю затворів, темниць і підземель…”.
Потрясіння, пережиті Гамлетом, похитнули його віру в людину, породили роздвоєність її свідомості. З самого початку трагедії ми бачимо Гамлета враженим. Чим далі розвивається дія, тим виразніше стає душевний розлад, пережитий героєм. Клавдій і вся мерзота, що оточувала його, ненависні Гамлету. Він приймає рішення мстити. При цьому герой розуміє, що зло – не в одному Клавдії. Весь світ піддався псуванню.
Гамлет часто говорить про смерть. Вже незабаром після своєї появи він видає затаєну думку: життя йому настільки огидна, що він покінчив би з собою, якби це не вважалося гріхом. Героя хвилює сама таємниця смерті. Що вона таке – сон чи продовження мук земного життя? Страх перед невідомістю, перед країною, звідки ще ніхто не повертався, нерідко змушує людей ухилятися від боротьби, боятися смерті.
Споглядальність натури Гамлета, його розум поєднуються з прагненням до фізичної досконалості. Він ревниво ставиться до своєї слави кращого фехтувальника. Гамлет вважає, що людина повинна являти собою гармонійне злиття різноманітних достоїнств: “Що за майстерне створення – людина! Яка шляхетна розумом! Яка безмежна і дивовижна у своїх здібностях, обличчях і рухах! Яка точна і дивовижна в дії! Краса всесвіту! Вінець всього живого! “
Закоханість у ідеал людини робить для Гамлета особливо болючим розчарування в навколишньому світі і самому собі: “З людей мене не радує жоден…”, “О, що за погань я, що за жалюгідний раб”. Такими словами Гамлет нещадно засуджує людську недосконалість, в кому б вона не виявлялася. Протягом всієї п’єси Гамлета мучать протиріччя між власним крайнім сум’яттям і гострим відчуттям можливостей людини. Саме оптимізм і невичерпна енергія Гамлета надають його песимізму і стражданням ту незвичайну силу, яка приголомшує нас і сьогодні.
Лаерт в чомусь є прямою протилежністю Гамлета і в першу чергу це помітно в їх психології. У той час як Гамлет вже безліч разів досить достовірно упевнившись у винності свого дядька у смерті батька, дозволяє собі надмірно довго роздумувати, ховаючись – подібним зволіканням і надмірністю роздумів, він навіть надає своєму ворогові Клавдію якийсь додатковий містичний ореол сили, через який сам вже не в силах переступити. Його рішучість вбита роздумом! І тут Лаерт виступає як повна протилежність Гамлета; він дізнається про смерть свого батька і фактично миттєво вже готовий до рішучих дій. Він вривається до палацу з озброєними данцями:
“Як помер він? Але за ніс не водити!
Я рву всі зв’язки і топчу присягу,
І борг дворянський шлю до всіх чортів.
Відплатою не лякайте. Вірте слову:
Що той, що цей світ, мені все одно.
Але, будь що буде, за батька рідного
Я помщуся!”.
У цей момент з’являється Офелія, яка перед усіма постає в божевіллі розуму. Лаерт сильно переживає про те, що трапилося, проте він свідомо не дозволяє цим переживанням загасити початковий намір помсти за батька. Він жадає дії і здається, ніщо не може зупинити його. Він не бажає зволікання, підсвідомо відчуваючи, що надмірний роздум може погасити початковий намір.
“Отже, забути про смерть батька…
Ні, помста моя прийде”.
У цьому його несхожість на Гамлета. Але в цьому і трагедія Лаерта, бо його рішучість біжить попереду його розуму, саме тому він з легкістю дозволяє Клавдію вводити себе в оману. І хоч Клавдій в цілому повідомляє йому правду, в кінцевому підсумку він використовує Лаерта як сліпе знаряддя помсти у своєму підступному задуму, що в кінцевому підсумку призводить до загибелі і самого Лаерта.
Обидва настільки протилежних і яскравих образа, Гамлета і Лаерта, якби втілюють одну з найважливіших життєвих дилем, яка рано чи пізно постає перед будь-якою людиною: “Рішучість або розум?”. Якщо занадто багато дозволяти собі розмірковувати, то ніякої рішучості вже не знайдеш і дія буде розбавлена сумнівом, а можливо і зовсім погашена їм. У той же час, дозволяючи собі діяти анітрохи не розмірковуючи, досягнеш успіху в дії, яка однак, може привести до трагічних наслідків. Рішучість може стати сліпим знаряддям власної недоумкуватості чи злої хитрості іншої людини, так як звичка уникати роздумів рано чи пізно притупить чистоту погляду. Лаерт і Гамлет – це дві крайності: сліпа рішучість і хвороблива крайність міркування.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)