Понтій Пілат у романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
1. Пілат у різних літературних джерелах. 2. Образ Пілата в романі Булгакова. 3. Покарання й прощення прокуратора. Цей герой пішов у безодню, пішов безповоротно, прощений у ніч на неділю син короля-звіздаря, жорстокий п’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат.
М. А. Булгаков Римський вершник, правитель Іудеї Понтій Пілат, герой роману М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” – реальна історична особистість, чиє правління було жорстоким, супроводжувалося численними стратами без суду. Відповідно до Нового Завіту, Понтій Пілат присудив
Пом’януть мене, – зараз же пом’януть і тебе! Мене – підкидька, сина невідомих батьків, і тебе – сина короля-звіздаря й дочки мірошника, красуні Пилки”, – говорить Пілатові в сні Иешуа. Таким чином, для Булгакова Пілат, якому в Євангелії приділений не так вуж багато часу, – один з головних героїв роману. Його займає питання про реальність подій, що відбулися,
У процесі створення роману письменник ознайомився з поемою Г. Петровского “Пілат”. Автор поеми також зображує Пілата співчуваючому Ісу, а не сприймаючої його дії як погрозу скинення влади. Боягузливий прокуратор не зміг боротися за Ісус проти синедріону – так само, як і в романі Булгакова, у поемі Петровского за Пілатом зізнається цей порок.
Погляд письменника на події, “євангеліє від Булгакова” – це не просто спор героїв про існування Христа. Автор піднімає вічні теми – тему боягузтва, зрадництва, відносин людини й влади, несправедливого суду. Образ Пілата волею автора наділений численними дрібними подробицями, які роблять його рельефнее, зрозуміліше читачеві. Завдяки Булгакову герой його роману бачиться більше людяним, ніж у Новому Завіті.
У нього є слабкі сторони – йому властиві сумніви, коливання, він, жорстокий прокуратор, випробовує більшу прихильність до свого собаки, його хвилює не тільки доля Иешуа, але й доля його учня Левия Матвія Зрештою в Пілата є совість і вона його мучить. Пілат не вважає винним Иешуа, тому що бачить: ця людина просто не вміє брехати, його душа чиста. Він віддає Иешуа на страту проти своєї волі, затвердивши смертний вирок Синедріону, ставши мимовільним катом. Автор підкреслює дрібні відтінки настрою героя в процесі ухвалення нелегкого рішення, що дуже важко йому дається. Він не може пожертвувати кар’єрою заради порятунку Иешуа, але в ньому ще залишилося щось людське.
Фігура Пілата в романі неоднозначна Спочатку ми бачимо вершника Золотий спис, жорстокого прокуратора “у білому плащі із кривавою підбивкою”, що символізує його криваві діяння. Потім ми бачимо в ньому людини, підданого слабостям і хворобам, а пізніше й страждаючого. Читач бачить, як міняється прокуратор у бесіді з Иешуа. Спочатку його займає лише одна думка – про те, щоб скоріше скінчився допит У цей момент арештований і приречений Иешуа жалує його й співпереживає, точно визначивши його стан: “Істина насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно, що ти легкодухо помишляешь про смерть.
Ти не тільки не в силах говоритьсо мною, але тобі важко навіть дивитися на мене. І зараз я мимоволі є твоїм катом, що мене засмучує. Ти не можеш навіть і думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний. Але мучення твої зараз скінчаться, голова пройде”. Ця страта стає поворотною подією в житті Понтія Пілата, вона не дає йому спокою все життя, адже він стратив невинного, чиє злочин не заслуговувало такого покарання.
Щоб надолужити свою провину, Пілат наказує вбити Іуду, але цим не повернути Иешуа, і дванадцять тисяч місяців прокуратор страждає… Воланд розповідає, що відбувається з Пілатом: “Він говорить те саме, він говорить, що й при місяці йому немає спокою, і що в нього погана посада. Так говорить він завжди, коли не спить, а коли спить, то бачить те саме – місячну дорогу й хоче піти по ній і розмовляти з арештантом Га-Ноцри, тому що, як він затверджує, він чогось недоговорив тоді, давно, чотирнадцятого числа весняного місяця нисана. Але, на жаль, на цю дорогу йому вийти чомусь не вдається й до нього ніхто не приходить.
Тоді, що ж поробиш, доводиться розмовляти йому із самим собою. Втім, потрібно яка-небудь розмаїтість, і до свого мовлення про місяць він нерідко додає, що найбільше у світі він ненавидить своє безсмертя й нечувану славу”. Спроба виправдатися своєю “поганою посадою”, такий же, як у кентуриона Марка Крисобоя, не може заглушити голосу совісті.
Навіть обмивання рук не дозволяє йому зняти зі своєї совісті цей тяжкий гріх Безсмертя – от яке саме тяжке покарання одержує Пілат. Иешуа приходить до нього в баченнях доти, поки Пілат, звільнений майстром, не приєднується до Га-Ноцри на місячній доріжці не тільки в баченні, але й насправді. Тоді Пілат знаходить спокій, завірений Иешуа в тім, що страти не було. Фінал приносить Пілатові прощення. Булгаков зневажає багатьма євангельськими фактами заради розкриття образа Пілата.
На відміну від Иешуа автор засуджує свого героя Йому важливо провести паралель тим часом часом і Москвою 20-х років, на доказ того, що люди залишилися такими ж, а боягузтво завжди залишається найважчим пороком
(2 votes, average: 2.50 out of 5)