ПОЕЗІЯ першої половини XX століття

ПОЕЗІЯ першої половини XX століття

Історія літератури

Неокласицизм виник як опозиція до романтизму й неоромантизму з їхньою часом надмірною емоційністю, стихійною розкутістю, порушенням законів художньої форми тощо.

Серед основних рис неокласицистичного стилю:

– використання тем, сюжетів, образів, мотивів міфології, античності, ренесансу, класицизму;

– споглядання гармонії природи, краси витворів мистецтва;

– культ чітко унормованої, вишуканої форми (сонет, віртуозна ритміка, різноманітні системи віршування, увага до перекладів);

– розміреність інтонацій, конкретність образів, стрункість і прозорість синтаксису;

– відстороненість від прозаїчних, хоч і злободенних, проблем довколишньої реальності;

– інколи – епікурейство (культ земних насолод).

В українській літературі неокласицизм започаткувала Леся Українка. Продовжили й розвинули цю традицію М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Юрій Клен, Б.-І. Антонич, Є. Маланюк, О. Теліга та інші автори. Окрему групу в межах неокласицистичної течії створили в 1920-х роках п’ять київських поетів і науковців – М. Рильський, М. Драй-Хмара, ГІ. Филипович, Юрій Клен, визнаним лідером цього об’єднання був М. Зеров (“київська школа неокласиків”, або “п’ятірне гроно”). Неокласики радикально змінили сам тип вітчизняної поезії.

Теорія літератури

Кларнетизм – світоглядна концепція П. Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Кларнетизм характеризують такі поняття: “кольоровий слух”, “слуховий колір”, аристократичність духу, поетичний всесвіт, філософська ідея всеєдності тощо.

Уривки на розпізнавання

– А вона, як мрія сна

Чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою… (“Блакитна Панна”).

– Сестру я Вашу так любив –

Дитинно, злотоцінно.

Любив? – Давно. Цвіли луги… (“О, панно Інно…”).

– Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину…

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну (“Любіть Україну!”).

– Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

Місяць – золотий горіх (“Різдво”).

– Іти смієшся, й даль ясніє,

І серце б’ється, як в огні,

І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині (“Молюсь і вірю”).

– Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани…

Там ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні (“Чари ночі”).

– Любая, милая –

Чи засмучена ти ХОДИШ, ЧИ налита щастям вкрай

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій! (“Арфами, арфами…”).

– Як та купина, що горить – не згора,

Живе у стежках, у дібровах,

У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

І в хмарах отих пурпурових… (“Любіть Україну!”).

– Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся (“Чари ночі”).

– Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить… (“Ви знаєте, як липа шелестить…”).

– Народився Бог на санях

В лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

І принесли місяць круглий (“Різдво”),

– Кленусь тобі, веселий світе,

Кленусь тобі, моє дитя,

Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя! (“Молюсь і вірю”),

– На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе –

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море (“Чари ночі”),

– Я Ваші очі пам’ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий – я знаю… (“О, панно Інно…”).

– Для нас вона в світі єдина, одна,

Як очі її ніжно-карі…

Вона – у зірках, і у вербах вона,

І в кожному серця ударі… (“Любіть Україну!”).

– Ось вона вже крізь блакить

Майорить,

Довгождана, нездоланна… (“Блакитна Панна”),

– Стану я, гляну я –

Скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон,

Як золотий,

З переливами… (“Арфами, арфами…”).

– Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада (“Чари ночі”),

– Йде весна Запашна,

Квітами – перлами

Закосичена (“Арфами, арфами…”).

– В огні канонад, що на захід женуть

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивали нам путь

До весен, і світлих, і щирих… (“Любіть Україну!”).

Цитатник

Про М. Вороного і вірш “Блакитна Панна”:

– Майстер гармонійних дисонансів, піонер формальних пошуків, мрійливий лицар захмарного князівства… Мав сміливість понад усе цінувати красу, прагнув облагороднювати марудну дійсність.

(І. Лучук)

– Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша.

(М. Вороний)

Про О. Олеся:

– Олександр Олесь – найпопулярніший український лірик початку XX ст. В його особі Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка.

(М. Грушевський)

Про П. Тичину:

– Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа.

(С. Єфремов)

– Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.

О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні!

Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,

Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

(Є. Маланюк)

– …Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась.

…у скривавлений Жовтень – ясна обернулась весна.

(Є. Маланюк)

– Феномен Тичини – феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. У цих умовах міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню… Тичину репресували визнанням. Покара славою – одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом.

(В. Стус)

– Музичність заполонила все його світосприймання – і саме, слово зробилося для поета не стільки способом висловлення думок і почуттів, скільки шляхом до виявлення звуку, який сам по собі народжує думки й почуття. З духу музики зародилася ця лірика.

(О. Білецький)

Про М. Рильського:

– І так увійшов він у світ ліричної творчості життєлюбом, закоханим у всі прояви життя, з його головними скарбами любові, краси і волі.

(Ю. Лавріненко)

Про В. Сосюру:

– “Такий я ніжний, такий тривожний…”

Ти весь, поете, в цих словах!

Твій кожен вірш, рядок твій кожний

Життя тривожністю пропах.

(М. Рильський)

Про Б.-І. Антонича:

– Духовний світ Антонича розпросторений на весь обшир української та праслов’янської міфосвідомості, він прапервісний, язичницький, народний і водночас органічно зрощений з європейською культурою і мистецтвом XX ст.

(М. Жулинський)

Літературний диктант

1. У якому творі весна приходить “у серпанках і блаватах”?

2. До якого виду лірики належить вірш “Різдво”?

3. До якого жанру належить поезія “Чари ночі”?

4. До якої стильової течії модернізму належить вірш “Блакитна Панна”?

5. До якої поетичної школи належав М. Рильський?

6. У якому творі пісні сплітаються в гротески?

7. Який твір було розкритиковано 1951 р. в газеті “Правда”, а її автора звинувачено в буржуазному націоналізмі?

8. Під впливом якого вірша написано поезію “Арфами, арфами…”?

9. У якій поезії згадуються камеї і фрески?

10. У якому вірші поєднано язичницькі й християнські мотиви?

11. Яке справжнє прізвище О. Олеся?

12. У якому вірші йдеться про свято в лемків?

13. Ліричний герой якого вірша запевняє дівчину, що без любові до своєї вітчизни її не полюбить коханий хлопець?

14. Яких птахів згадує ліричний герой вірша “Ви знаєте, як липа шелестить…”?

15. У якій поезії весна “квітами-перлами закосичена”?

16. З чим порівнює вії коханої ліричний герой вірша “Арфами, арфами…”?

17. Ліричний герой якого вірша закликає “ловити летючу мить життя”, “чаруватись”, “хмеліти” і “кохатися”!

18. Зойки гудків, хвилі Дніпра, кривенькі тини – це образи з вірша….

19. Заклик берегти українське слово – провідний мотив вірша….

20. У якій поезії “сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди”!

21. Про кого Є. Маланюк сказав: “Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась”?

22. Про творчість якого поета В. Стус говорив як про “феномен доби”?

23. До якої збірки належать вірші “Арфами, арфами..” і “Ви знаєте, як липа шелестить…”?

24. Ім’я Рильського, Тичини чи Антонича замовчувалося в радянські часи?