Поезія любові (по добутках А. И. Куприна й И. А. Буніна)
Але коли для щирої любові Страждання завжди необхідно, Те, видно, уже такий закон долі. Навчимося зносити його з терпеньем… В. Шекспір Л. Н. Толстой говорив, що скільки серць, стільки й пологів любові. Це дуже вірно. Я прочитала багато книг про любов, насамперед російську класику (особливо сподобалися мені повісті й оповідання Тургенєва), і зрозуміла, що кожний письменник описує це почуття особливо. Хіба схожі у своїх проявах герої Достоєвського, Толстого або Чехова? По-своєму, сильно й жагуче, із захватом і гіркотою, взаємно або безнадійно, люблять
Багато добутків цих авторів про любов – теперішні шедеври, їх неможливо забути. От прекрасна повість Куприна “Гранатовий браслет”. Дрібний службовець, “маленький чоловічок” Г, С. Жовтків от уже багато років закоханий у світську даму, княгиню Віру Миколаївну
Любов ця – джерело й вища насолода, і одночасно глибокого страждання, адже вона безмовна й безнадійна. Його листи стають предметом глузувань чоловіка Віри Миколаївни, а подарунок – гранатовий браслет – викликає гнів чоловіка й брата. Самій княгині теж “набридла вся ця історія”. Втручання
“Залишається тільки одне – смерть…” Але, навіть ідучи з життя, він продовжує боготворити свою любов: “Так святиться ім’я Твоє”. Коли Віра Миколаївна після смерті цієї людини довідалася про нього більше, вона зрозуміла, “що повз неї пройшла більша любов, що повторюється тільки один раз у тисячу років”, та “любов, про яку мріє кожна жінка”. Так, героя повести можна засуджувати чи ні, але важко не дивуватися силі його любові й відданості. Добуток це не тільки про трагічне й нерозділене почуття людини, що бачив вищий зміст свого життя в тім, щоб бажати щохвилини щастя предмету своєї любові, але й про любов взагалі, як почутті, що переворачиваег душу, робить людини чистіше, вище, краще.
Генерал Аносов, дідусь Віри Миколаївни, упевнений, що майже кожна жінка здатна в любові на найвищий героїзм. Більшість людей, за спостереженнями Аносова, женяться по самих різних причинах: те соромно залишатися в дівчинах, коли все подруги повыходили заміж; хочеться бути господаркою в будинку або мати дітей; те чоловіка утомлюються від холостяцького життя, починають уважати, що сім’єю жити зручніше або вигідніше. І безліч інших причин. Що ж, життя є життя, і почуття в людей бувають самі різні. Однак те, що зустрічається все-таки любов безкорислива, самовіддана, що не чекає нагороди, додає сил і надій
В іншій повісті – “Олеся” – Куприн малює, як росте взаємне почуття двох молодих людей. Вони дуже різні: Іван Тимофійович – “пан”, міський інтелігент, і Олеся – “дочка природи”, що селяни вважають чаклункою. Весь добуток – це гімн чистим відносинам між чоловіком і жінкою, перед нами майже поема про цілий місяць “наївної, чарівної казки любові”. І знову, як і в “Гранатовому браслеті”, між закоханими встали суспільні бар’єри, різниця в положенні й утворенні. Як не прагнув “Ванечка” довести, що цим можна зневажити, нічого не вийшло
Зрештою марновірні жителі виганяють Олесю і її бабусі, залишаючи Іванові Тимофійовичу тільки спогаду й ниточку червоного намиста. І все-таки читач разом зі смутком почуває, що немов очистився душею, що й у нього, як в Олеси від слів улюбленого, “відігрілося серце”. Така сила любові… В “Гранатовому браслеті” є слова про те, що “любов повинна бути трагедією”. Не знаю, чи вважав так Іван Олексійович Бунін, однак ця думка дуже підходить до його Творчості. Майже всього його добутку про любов кінчаються розлукою, смертю, зрадництвом, зрадою
Найбільше мені запам’яталися його оповідання із книги “Темні алеї”. В однойменному оповіданні пан Микола Олексійович зустрічає через тридцять років Надію, жінку, що він кинув. А вона не вийшла заміж при її красі й всі ці роки любила його, берегла своє почуття. І знову ж, засудимо ми чи Надію ні, але ми почуваємо, наскільки душевно вона вище Миколи Олексійовича, що не зумів оцінити щирої любові
Життя покарало його: його кинула дружина, що він любив, ще оскорбительнее, чим він Надію;
(1 votes, average: 5.00 out of 5)