Поетичний переказ індіанських міфів у поемі Г. В. Лонгфелло “Пісня про Гайявату”
“Пісня про Гайявату” – найвизначніший і найзнаменитіший твір американського поета Г. В. Лонгфелло. Дія поеми відбувається на південному березі Верхнього озера, в лісах Північної Америки. Автор переносить читача у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв. У індіанських міфах та переказах часто є образ мудрого вождя, який розуміє мову стихій, навчає читати членів племені не тільки книгу природи, але й дає своєму народові писемність. Головний герой “Пісні про Гайявату” поєднує у собі риси
Великий Дух Гітчі Маніто поклав на Гайявату місію встановити мир і злагоду між індіанськими племенами. Гітчі Маніто – Життя Владика, який створив усі народи, накреслив путь рікам, напустив у
Йшли Чоктоси і Команчі,
Йшли Гурони і Мендени,
Делавери і Могоки,
Йшли Шошони і Омочи,
Пони йшли і Чорноногі,
Оджибвеї і Дакоти
До великої Плащини
Перед світлі Божі очі.
У душах людей, що зібралися в долині, палала ворожнеча, в очах світився смертельний виклик, їхні серця були сповнені звірячої люті, бо між ними панував віковічний закон родової помсти.
Але тихо і ласкаво
Подивився Милосердний,
Гітчі Маніто могучий.
Наче батько, подивився
На дитячу ворожнечу.
Гітчі Маніто закликав всі народи примиритися та жити по-братськи.
Ваша сила тільки в згоді,
А безсилля – в ворожнечі!
Помиріться ж, мої діти,
Будьте друзями, братами!
Життя Владика посилає на землю Пророка, який допоможе індіанським народам дійти згоди.
Діти! Слухайте Пророка,
Бо потонете у крові,
Бо пов’янете, як листя.
Цим пророком і був Гайявата, мужній і мудрий вождь індіанців. Послухавшись наказу Великого Духу, індіанці змили в річці фарби бою, закопали в землю зброю і, запаливши Люльки Миру, повернулися додому.
“Пісня про Гайявату” – це не просто переказ давніх легенд. Лонгфелло надав своєму творові довершеної поетичної форми, передавши світосприйняття і почуття американських індіанців.