Поетичний геній Євгена Плужника
Євген Плужник… Чи багато ми знаємо про цього оригінального і неповторного поета? У мене в руках збірка віршів поета, видана з допомогою 3. Качуровського в далекому Мюнхені. Гортаю сторінки збірки, читаю вірші, поринаю у світ малознайомого поета-українця. А через вірші поета окреслюється в моїх думах його життя. Виходить, що Плужник “неголосним” був за життя, він був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й суму. Його життя було недовге й не багате на зовнішні події, літературна
Перша книжка віршів поета вийшла в 1926 році під назвою “Дні”, друга – в 1927 році під назвою “Рання осінь”. Друга книга і є останньою прижиттєвою; все, що ми маємо нині, друкувалось у Європі і прийшло до українського читача в роки демократизації. Є. Плужник. крім творів ліричного жанру, писав романи, п’єси, сценарії для кіностудій.
У
(“Рання осінь”) Лірика поета вирізняється на тлі най добір ніш лх віршів 20-30-х років, бо тільки йому притаманне високе й складне мистецтво артистичного оперування складовими імпресіонізму, одного 13 найорнгінальніших образотворчих мистецтв. Вірші Є. Плужника складаються з 2-3, рідко 4-5 строф. Дужки, втілені в строфи, напружені, схвильовані, траничносгис лі, психологічно насичені, іноді вони нагадують вірші-плакатн на газетно-політичні геми.
V все ж… Уже перші вірші засвідчують Плуасник а як співця сповненого трагічних звучань гуманізму, який проголошує ідею абсолютної цінності життя. А звідси – засудження братовбивчої війни, класової ненависті: Притули” др стінки людину. Витяг нагана…
Придивляйсь, дітлоха, затину, – Гра бездога нка.
(“Притулив до стінки людину.,.”) У багатьох віршах ранньої лірики звучить несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці “На дні” поет висловив свій погляд на проблему, окреслену суспільною пам’яттю.
І суть цього погляду вимальовується в епіграфі до збірки: Як страшно! Людське серце до краю обідніло”. Як уасе говорилося вище, вірші поета мають своєрідну структуру, в основному це вірші-мінїагюри. Проте кожен з них – лірична Драма, у кожномусюжеті – безвинна кров, безвинна смерть, холодне вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, нерозквітлої молодості. Хто ж став жертвами революції та громадянської війни? Люди прості, добрі, люди з народу. Поряд з цими образами зустрічаємо у віршах поета образи свідомих борців за революцію. Поет схиляє голову перед їх моральним подвигом:
Відбулось. Мета моя далека, я такої смерті не боюсь (“Уночі його вели на розстріл”)
З віршами Є. Плужника в українську літературу ввійшов голос “загальнолюдської гуманності”, милосердя, з яким мн вже зустрічалися в “Скорбній матері” П. Тичини, і в ньому поєдналися дві протилежні настроєності: трагічно-болісне переживання втрат і пристрасна віра в справедливе й людяне Майбутнє. У другій збірці віршів Є. Плужник відходить від пафосу трагічного оптимізму і романтичної форми самопожертви в ім’я майбутнього. Тут присутній мотив примирення, автор хоче примирення з “осіннім спокоєм”, він вітає цей спокій і навіть говорить “прощайте” пориванням молодості.
Настрій ліричного героя “осінній”. Та це й не дивно, адже у Євгена – туберкульоз, який вже перейшов у третю стадію, що й наклало свій відбиток як на спосіб фізичного існування, так і на поезію.
Вікно в садок, тож пахощі зела Присмачують мені пригірклість ліків… Скажи, недуго, де ти сил взяла Маленькі радощі роздмухати в великі? (“Рівновага”)
Під впливом самопочуття з’являється новий мотив у ліриці Є. Плужника: мистецтво як розрада, як складання віршів про марність віршоскладання: Коли дійшов заранній біль розплати – збагнув усю непереможність днів – чи потребуєш час твій марнувати на лад закінчень, суфіксів і пнів. У другій збірці поета є й філософські вірші, героями яких виступають відомі особистості: М. Бажан, П. Тичина тощо. Поезія Є. Плужника чекає свого дослідника. І перш за все – його синтаксис. Проте вже сучасному читачеві зрозуміло, що цей автор – вправний скульптор. У своїх коротких мініатюрах він завжди каже все і нічого не лишає на домис-лення читачеві. Найстисліший підсумок своєї поетичної Творчості він зробив сам у зверненні до читача, яке знаходимо на останній сторінці “Рівноваги”. “Суворому судові сучасників” він протиставляє зважену оцінку нащадків, до яких завжди буде промовляти його спокійна щирість.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)