Поетичне слово В. Сосюри в часи Великої Вітчизняної війни
Під час Великої Вітчизняної війни Володимир Сосюра – військовий кореспондент. Його зброєю було слово. Він був бійцем і на фронті, й тоді, коли жив у засніженій Уфі. У перші ж дні війни з’являються його полум’яні патріотичні вірші, в яких висловлені почуття й думки всього нашого народу:
Мій край клекоче у пожарі… Чи ж можу буть байдужим я?! (“В серцях відвага соколина…”) 1941 року в Харкові виходить збірка поезій Сосюри “Червоним воїнам”. Наступного року вийшли збірки: в Саратові – “В години гніву”, в Уфі – “Під
Слово поета надихало воїнів на бойові подвиги, зміцнювало віру в перемогу. 1943 року видано окремим виданням для поширення на окупованій Україні поему Тараса Шевченка “Сон” (“У всякого своя доля…”) з позначенням “Київ, 1943”. Насправді Київ тоді був окупований, і книжечка друкувалася в Москві. У текст поеми після рядка “А мати пшеницю на панщині жне” було вмонтовано рядки Сосюри з його “Листа до земляків”:
Я звертаюсь до вас, дорогі земляки-побратими… Бийте ворога скрізь, хай в крові своїй чорній потоне Змій-нападник під гул,
Знов сади зацвітуть, заспівають в садах солов’ї, І повернетесь ви як герої додому у славі, Дорогі земляки, побратими і друзі мої! Слово поета брало безпосередню участь у смертельній боротьбі з фашизмом. У “Листі” і в багатьох інших віршах звучала непохитна впевненість у перемозі, звучали рядки про безсмертну славу, що чекає героїв, про відновлення життя після перемоги над ворогом.
Свій гнів поет спрямовує проти людиноненависницької ідеології фашизму (“Потворам тьми”), і поруч із цим – образи радянських бійців, що взяли на себе основний тягар розгрому гітлеризму (“Слава”, “В очах”, “Де вся земля неначе рана…”). У поемі “Син України” Сосюра подав типовий образ бійця Червоної Армії. Дитинство та юнацтво героя дуже нагадують ці пори життя самого поета. Поруч з образами воїнів-захисників постають зворушливі постаті матерів, дружин, які не менш мужньо виносили всі злигодні війни (“Прощання”, “Гнів”, “Листи”).
У поемі “Мій син” події війни показані крізь призму трагічних переживань самого поета у зв’язку зі звісткою про загибель сина (на щастя, це повідомлення було помилковим). Та про що б не писав поет під час війни, ніколи й ні на хвилину він не забував Україну, тому в поетовій ліриці воєнних років постійно зустрічається образ рідного краю: “Там, де верби…”, “Ой не шуми, вітре…”, “Скоро прийде весна”):
Луна пісень кругом полине, Тебе ми знімемо з хреста, – І ти воскреснеш, Україно, Моя ти страднице свята! (“Весняний сад, квітки барвисті”
(2 votes, average: 3.50 out of 5)