Поети “Озерного краю” або Народження англійського романтизму
“Озерна школа” – так називали перших англійських поетівромантиків кінця XVIII – початку XX століття, котрі мешкали і творили у знаменитому Озерному краї, розташованому на півночі Англії. До групи цих поетів належали талановиті майстри слова: Вільям Вордсворт, Робєрт Сауті та Самюель Колрідж. Озерний край, який став для них джерелом натхнення, славиться своїми неповторними гірськими та озерними пейзажами. Зелені луги, дзеркальні поверхні озер, величні пагорби та таємничі долини – ця неповторна природна краса надихала митців на творчість.
Поети-реформатори мріяли відновити британську поезію, яку вважали штучною, пишномовною, перенасиченою штампами і занадто раціоналістичною та елітарною. Поет Микола Гумільов так писав про творців “озерної школи: Поэты Озерной школы, Кольридж и его друзья, Вордсворт и Саути, виступили на защиту двух близких друг другу требований –
Збірка поезій “Ліричні балади”, що вийшла друком 1798 року, здійснила справжній переворот у житті тогочасної англійської поезії. У 1801 році з’явилося друге видання збірки з передмовою, в якій Вільям Вордсворт виклав свою поетичну концепцію. Передмова, в якій поетреформатор називає збірку “експериментальною”, стала своєрідним маніфестом британських поетівромантиків.
Збірка “Ліричні балади” є унікальним прикладом співпраці двох великих поетичних талантів: Вільяма Вордсворта і Самюеля Колріджа. Перу Вордсворта належать 27 поетичних творів, Колріджу – 4. Поетреформатор Вордсворт велику увагу приділяв мові своїх поезій, яку прагнув наблизити до народної. Теми для своїх творів поет знаходив у повсякденному житті: “Повсякденне життя я обрав тому, що лише в ньому все природно і правдиво; за його умов простий, нічим не прикрашений побут не суперечить прекрасним та вічним формам природи”. Вордсворт ідеалізував сільський побут, зробивши центральним героєм поезій людину з народу. Він також наголошував на визначальній ролі природи в житті поета: “Природу пізнає не розум, а чуйне серце. Природа – великий учитель.”
Самюель Колрідж, навпаки, тяжів до фантастичного, утаємниченого та містичного. Справжнім поетичним шедевром став його безсмертний філософський Твір “Оповідь про Старого Мореплавця”. Це сумна Історія про моряка, який страждає за скоєний ним гріх – убивство заради забавки величного морського птаха альбатроса. Поету вдалося з неперевершеною майстерністю поєднати у своєму творі вигадку і дійсність, зануривши читача у вир трагічних подій, які відбуваються на кораблі, що перетворився на своєрідного Летючого голландця. Про поему дуже поетично висловився Микола Гумільов, яка ним була блискуче перекладена: “Она написана размером английских народних баллад, с повтореннями тоже в народного духе. Зто как бы приближает ее к читателю, которому хочется ее петь, как пелись когдато позми, послужившие для нее образцом. Повторення подчеркиванием наиболеє значительных мест гипнотизируют нас, заражая напряженным волнением рассказчика. Рифмы, порой возникающие посередине строки, звеня в коротком размере, как колокольчики, усиливают магическую музику позми.”
Д. М. Валентинова Київська обл.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)