Поет і поезія в лірику Пушкіна
В 1817 році Пушкін залишає ліцей. Молодий поет з головою занурює в бурхливе життя столиці. Він віддається не тільки світським розвагам, але й вступає в літературну
И політичне життя Петербурга, Незабаром у його добутках, що оспівує принадності
Земного буття, на равне зі словами “Вакх” і “Амур” з’являються слова “вільність”
И “воля”.
Молодий Пушкін жагуче оспівує волю й уважає головним призначенням поета – донести поняття волі до людей:
Хочу оспівати Волю миру,
На тронах уразити порок – викликує
И цим виражає своє призначення як поета. Цієї мети Пушкін треба й у багатьох інших своїх віршах. Він жагуче вихваляє волю й призиває народ
Прагнути до неї: “Повстаньте, занепалі раби!”. Але вже в 1823 році поет зауважує:
…Вийшов рано, до зірки…
Не почуваючи розуміння в народі,
Пушкін горестно викликує:
Пасіться, мирні народи,
Вас не розбудить честі клич.
Навіщо чередам дарунки волі?…
Їх повинне різати або стригти. – Ці вірші написані в період, коли поет разочаровывается у своїх ідеалах, він не знаходить розуміння й співчуття в народу,
Але пізніше, в 1826 році Пушкін пише вірш “Пророк”, де знову зупиняється на тім, що творчість поета повинне нести в собі цивільні мотиви:
…І обходячи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей.
Коли дане тобі високе ім’я Поет, ти повинен силу й красу свого слова використовувати так, щоб розпалити в серцях людей той смолоскип життя й любові, що не дає тобі спокою.
Залишаючись співаком волі, Пушкін вірний своїм ідеалам і як і раніше несе світоча
Поезії до людей. Про це він яскраво заявляє у вірші “Арион” (1827 р.) говорить:
Нас було багато на челне…
…Вигин і кормщик і плавець,
Лише я, таємничий співак,
На берег викинутий грозою,
Я гімни колишні співаю… – Багато хто загинули або розчарувалися у своїх мріях про волю, але живий поет, і його завдання – підтримувати що залишилися, вселити в їхні душі надію й
Упевненість. У цьому бачить своє призначення й кличе, і веде юрбу вперед до волі, розуму, і щастю. Але не всім чутні й зрозумілі його заклики:
Поет по лірі натхненної
Рукою неуважної бряжчав.
Він співав – а холоднокровний і гордовитий
Навкруги народ непосвячений
Йому безглуздо слухав. – Пушкін журиться й обурюється над відсталістю й дурістю юрби. Своє отчаянье й гіркота співак вихлюпує в цьому вірші – “Поет і юрба” (1828 р.). Неприйняття юрбою поета:
…До якій він мети нас веде?
Про що бриньчить? чому нас учить? – Пушкін виражає презирство до “тупої черні”:
Подите ладь – яка справа
Поетові мирному до вас?
У розпусті кам’янійте сміло,
Не пожвавить вас ліри глас:
Душі противні ви, як труни. – Обурений Пушкін духовною бідністю юрби, її сонним існуванням, без поривів, без прагнення до високого. Чого коштує думка такої “юрби”, що не вміє почути й зрозуміти великого поета?
Пушкін не має потреби в її визнанні й любові. В 1830 році у вірші “Поетові”
Олександр Сергійович вирішує, що народна любов нічого не значить і говорить:
Поет! Не дорожи любовию народної,
…Почуєш суд дурня й сміх холодний…
Ти цар: живи один. Дорогою вільної
Іди, куди тягне тебе вільний розум… – Не варто жертвувати собою, не варто жити заради народу. Самотній і важкий буває шлях поета, не всі його заклики будять страсті й бажання, не для всіх він і близький. Важко простому народу відірватися від своїх земних турбот і
Спрямувати помисли свої до духовного й вічному. Але російський народ широкий душою й
Багатий добротою своєї; чуйний серцем і любить волю. Тому, може не відразу, не швидко, але почув народ свого поета й возлюбил його з усією подякою й визнанням. Ні, мабуть, жодного людини в країні, що не любив би Пушкіна.
А він, не представляючи себе поза поезією, поза творчістю, з надеждою прагне розбудити всі ті добрі почуття, що сплять ще в народі. Свято вірячи у своє предназначенье поета й співака, Пушкіна твердо знає, що не зрячи:
…почуття добрі я лірою будив,
Що в моє жорстоке століття восславил я волю
И милість до занепалого призивав.
Цілком віддаючись Творчості, несучи свій розум і любов людям, щедро ділячись своїм талантом з ними, Пушкін гаряче сподівався, що його зрозуміють і оцінять багато хто:
И славний буду я, доки в підмісячному світі
Живий буде хоч один пиит.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)