Поема на один із сюжетів “Махабхараты” “Кирата й Арджуна”

Під час перебування братьев-пандавов у дванадцятирічному лісовому вигнанні їхня загальна дружина Драупади один раз дорікнула старшого серед братів – Юдхиштхиру в бездіяльності, нерішучості, потуранні обидчикам-кауравам і призвала негайно на них напасти. Із Драупади погодився другий брат – Бхима, однак Юдхиштхира відкидає їхні докори й наполягає – в ім’я чесноти й вірності даному слову – на дотриманні договору з кауравами. Пришедший у гості до пандавам мудрець Двайпаяна підтримує Юдхиштхиру, але попереджає, що, коли строк вигнання

мине, пандавов очікує не мир, а битва, і до неї заздалегідь потрібно готуватися. Він радить третьому із братів – Арджуне стати подвижником, щоб заручитися допомогою пануючи богів Индри й одержати від нього необоримое зброя

Якийсь якша, гірський дух-напівбог, відводить Арджуну в Гімалаї й указує йому на сяючу, як золото, гору Индракилу, де Арджуна починає вершити свій подвижнический подвиг. Индра задоволений самовідданістю Арджуни, але вирішує піддати його додатковому випробуванню. Він посилає на Индракилу небесних співаків – гандхарвов, божественних дівши – апсар, богинь шести сезонів року,

що прийняли вигляд прекрасних жінок. Навколо Арджуни постійно звучить хвилююча, солодкозвучна Музика, нагие апсари купаються на його очах у струмку, обсипають його запашними квітами, намагаються збентежити його жагучими закликами й пещеннями. Але Арджуна не піддається спокусам і зберігає незворушність. Тоді Индра прибігає до іншої хитрості. Переодягнений старцем-пустельником, він з’являється перед Арджуной і, вихваляючи його за твердість духу, переконує залишатися подвижником і відмовитися від планів мести ворогам. Арджуна відповідає, що думає він про помсту не заради помсти й не заради себе й своєї образи, але тільки заради виконання покладеного на нього боргу викорінювання зла в цьому світі, Индра задоволений відповіддю Арджуни, схвалює його наміру й радить тепер умилостивити аскезой грізного бога-аскета Шиву.

Арджуна ще більш истово віддається подвижництву. Воно настільки пугающе для живучих поблизу демонів, що один з них, Борошно, прийнявши вид вепра, намагається його перервати, нападаючи на Арджуну. Арджуна пускає в Борошно стрілу з лука, і одночасно іншу смертоносну стрілу направляє в демона Шива, що з’явився туди ж у вигляді кирати – горця-мисливця. Між Арджуной і Шивой спалахує сварка через право на вбитого вепра. Гани, звита Шиви, теж переодягнені мисливцями, з усіх боків кидаються на Арджуну, але Арджуна розганяє їх своїми стрілами. Тоді сам Шива викликає Арджуну на двобій. Арджуна метає в Шиву списа, дротики, стріли, але вони пролітають мимо; намагається вразити його мечем, але Шива розщеплює меч надвоє; кидає в нього камені й дерева; вступає з ним у рукопашну сутичку, однак ніяк не може здолати свого божественного супротивника. І тільки коли Шива піднімається в повітря, а Арджуна вистачає його за ногу, тим самим мимоволі виявляючись у ролі прохача, що припадає до ніг, великий бог припиняє двобій і, удоволений мужністю Арджуни, відкриває йому своє щире ім’я

Арджуна вимовляє на честь Шиви хвалебний гімн і просить дати йому засобу для перемоги над ворогами. У відповідь Шива дарує йому свій магічний лук, навчає володінню їм, а потім і інші боги на чолі з Индрой дарують Арджуне свою зброю. Благословивши Арджуну на майбутні військові подвиги, Шива віддаляється разом з іншими богами, а Арджуна вертається до своїх братів і Драупади.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Поема на один із сюжетів “Махабхараты” “Кирата й Арджуна”