Подвиги геракла. Геракл спускається в царство мертвих і перемагає Кербера

Всю землю зі сходу до заходу обійшов Геракл, воював і трудився, боровся із чудовиськами й зі злими людьми, прокладав дорогу на вершину гір, разом із Сонцем перепливав океан, дійшов до краю світла – і повернувся переможцем

Тоді, отчаявшись, вирішив Еврисфей послати Геракла туди, звідки ніхто зі смертних ще жодного разу не приходив назад, – у країну мертвих, у підземне царство Аїда

У мідних воріт Тартару (1)- у входу в царство мертвих – дрімає на стражі страшний трехголовий пес Кербер. У нього на шиї замість вовни в’ються чорні змії,

хвіст у нього – живий дракон, а з роззявлених пащ витикаються три мови – полум’я. Коли відкриваються ворота й у царство смерті входить бліда тінь людини, Кербер привітно махає хвостом і в лютих веселощах намагається лизнути прибульця своїми вогненними мовами. Але горі тому, хто захоче повернутися!..

Востаннє покликав до себе Геракла цар Еврисфей і сказав йому:

– Приведи до мене Кербера із царства Аїда, і це буде твоя остання служба мені!

Геракл нічого не відповів і відправився впуть.

Він відшукав печеру Тенара, звідки по руслу підземної ріки треба було спускатися в глибину землі

Страшно

живому по своїй волі йти в царство смерті!

Геракл зупинився у входу в печеру, подивився на квітучу землю, на синє море, на весь теплий, сонячний мир, і тужливо й страшно йому стало. Але він пересилив тугу й страх і відважно ступнув у темряву. І відразу почув за собою легкі кроки. Це доганяв його Гермес, крилатий вісник Зевса, якого володар світу послав проводити Геракла до Аїду. Гермес взяв героя за руку, і вдвох вони стали спускатися в підземне царство

Незабаром у сутінку забіліла висока скеля: під нею ледве чутно, сонно струменіла тиха ріка, що заросла високою травою без кольору й заходу

Геракл нагнувся до ріки й хотів напитися

– Не пий, – зупинив його Гермес, – це Літа, ріка Забуття. Хто нап’ється води з її, забуде все на світлі

Далі пішли вони, і Геракл побачив свого старого вчителя й свого юного, друга, що вмер у поході. Геракл радісно кинувся до них, простягаючи їм руки, але вони дивилися на нього неживими очами, не дізнаючись, немов не бачачи його, і, як тіні, сковзали мимо.

– Вони не довідаються тебе, – сказав Гермес. – Вони пили з ріки Забуття й усі забулися

Але одна з тіней раптом, зупинилася, наблизилася. Геракл довідався калидонского пануючи Мелеагра.

– Геракл, – сказала тихо тінь пануючи, – допоможи мені. На землі я залишив сестру Деяниру, юну й беззахисну. Думка про неї тривожить мене й тут. Прошу тебе: візьми її до себе в будинок, женися на ній, – вона буде тобі вірною дружиною. А я заспокоюся навіки. І Геракл обіцяв виконати прохання друга. Усе нижче спускалися вони в глибину землі й раптом побачили людину, що тягла на крутість підземної гори величезний, важкий камінь. Весь у поті й пилу, напружуючи всі сили, обома руками ретельно котив він наверх камінь, підпираючи його всім своїм тілом. Один тільки крок залишався йому до вершини гори, але камінь раптово вирвався з ослабілих рук і з гуркотом покотився долілиць. Людина поспішно спустилася за ним до підніжжя гори й знову потягла свою важку ношу. І знову, не досягши вершини, зірвався й упав з висоти камінь, і знову спустився долілиць і без відпочинку, без зупинки потяг його наверх людина

Зупинився Геракл і дивився на цю тяжку й марну працю

Це був Сізіф з Коринфа, засуджений вічно тягати цей важкий камінь – за жадібність, за те, що при житті привласнював собі чужі багатства, за те, що прожив на землі не трудячись

Далі пішов Геракл зі своїм супутником Гермесом і побачив людину, що стояла в прозорій і чистій ріці. Вода доходила йому до плечей, але ледь він нахилявся, щоб угамувати спрагу, змочити пересохлі, чорні губи, миттєво спадала вода, пропадала, ішла вся в землю. З береги відмінювалися до людини галузі, повні спілих плодів, бурштинова кисть винограду майже стосувалася його особи. Але ледь він простягав руку зірвати рум’яне яблуко або соковитий гранат, галузі йшли від нього, піднімалися високо, і голодний не міг дотягтися до них

Геракл довідався людину, покараної так жорстоко.

Це був Тантал, цар Сипила, колись улюбленець богів і счастливейший зі смертних, навіки засуджений володарем світу Зевсом за обман богів, за віроломство, за непомірну, неприборкану заздрість

З важким серцем Геракл проходив повз страшні бачення підземного царства. Нарешті він прийшов на берег підземної ріки Ахеронта. У берега очікував чорний човен. Похмурий і безмовний перевізник Харон стояв з веслом у руці на кормі, і тіні померлих робко простягали йому монету, що турботливі рідні поклали небіжчикові в рот при похованні

Старий Харон зачудувався, побачивши живого в царстві мертвих, але Гермес наказав йому пропустити Геракла в човен. Човен поплив поперек чорної, недвижної ріки. Тіні померлих з розпачем дивилися назад, немов хотіли востаннє побачити те, що вони залишили на землі. Човен плив через Ахеронт, і незабаром став наближатися пустельний берег. Геракл із Гермесом перші вийшли на берег і рушили разом з юрбою до мідних воріт Аидова царства. Широко розчинені були важкі ворота, і біля них Геракл побачив Кербера. Пес ліниво помахав своїм страшним хвостом і відійшов, пропускаючи героя

– Він ще не знає, навіщо ти прийшов сюди, – сказав Гераклові супутник, – а те б він зустрів тебе подругому.

З жалібним стогоном тіні померлих увійшли в широкі ворота й направилися до палацу підземного пануючи

Там, у великому й похмурому залі, перед троном Аїда сиділи строгі й непідкупні судді мертвого царства: Радамант, еак і Минос. Вони судили кожного за його життя, за його земні справи й кожному призначали по заслугах покарання або нагороду

Побачивши живої людини в палаці володаря мертвих, зачудувалися й судді й слуги Аїда. А Геракл спокійно стояв перед троном підземного царя, з левиною шкірою на плечах, тримаючи в руках свій кийок, і просила Аїда дозволити йому вивести на світло Кербера, щоб показати його цареві Еврисфею.

– Я дозволю тобі, – сказав йому Аид, – взяти на час із собою на землю мого пса, якщо він випустить тебе звідси і якщо ти зумієш взяти його, не ранивши, без меча й без стріл, одними своїми руками

Геракл подякував Аїда й пішов назад до мідних воріт. Тепер вони були закриті, і Кербер спав перед ними, поклавши всі три голови на чорну дорогу. Услихав кроки Геракла, він прокинувся, підхопився, сердито заричав, і дракон на кінці хвоста грізно роззявив упасти

Геракл швидко наблизився до Керберу й, виставивши вперед ліву руку, обгорнену левиною шкірою, правою рукою схопив пса за шию. Пес завило; дике виття його рознісся по всьому підземному царству. Він вцепился зубами всіх трьох голів у ліву руку героя, лизав її вогненними мовами, усе змії на його спині впилися в левину шкіру, але вона була невразлива, і Геракл не почував болю. Міцно стискав він шию пса й волок його за собою, на берег ріки, до перевозу. Нарешті напівзадушений Кербер захитався, ослабшав і ліг перед Гераклом. Герой накинув йому ланцюг на шию й потяг за собою, і страшний пес підземного царства слухняно поплівся за переможцем

Харон жахнувся, побачивши Геракла з Кербером, але не посмітив удержати їх і перевіз на іншу сторону

Коли вони наблизилися до виходу на землю, Кербер став жалібно верещати й майже повз за Гераклом. А коли вийшли вони з мороку на земний вільний простір, сонячне світло засліпив підземного сторожа; він затремтів, забився, жовта піна закапала з його пащ, і всюди, де вона падала на землю, виростала отрутна трава

Геракл привів Кербера в Микени й змусив Еврисфея глянути на нього. Але Еврисфей закрив особу руками й у жаху став просити Геракла скоріше повести страшного пса назад.

– Ну, біжи, вертайся назад і чекай царя у воріт, – сказав Геракл і зняв з Кербера ланцюг

И пес в одна мить умчалася в царство мертвих

Так окончилась служба Геракла Еврисфею, і цар відпустив героя

(1) Тартар – найглибші надра землі

Смирнова В. Геракл//Герої еллади


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Подвиги геракла. Геракл спускається в царство мертвих і перемагає Кербера

Categories: Нові твори

Links