МІФИ ПРО ГЕРАКЛА – Джордж Байрон

МІФ І ЛІТЕРАТУРА

Джордж Байрон

МІФИ ПРО ГЕРАКЛА

НАРОДЖЕННЯ ГЕРОЯ

Наймогутніший грецький герой Геракл мав трудне життя, сповнене великих турбот, страждань і тяжкої виснажливої праці. Він уславився неймовірними подвигами, але кожний його подвиг був насамперед важкою працею, нелюдським напруженням усіх сил.

Мабуть, невблаганна Мойра, що стала прясти нитку Гераклового життя, не дуже пильнувала своєї пряжі, і нитка відразу ж пішла груба, нерівна, з вузлами.

Тяжкі випробування почалися для Геракла із самої його появи на світ.

Батьки його – Амфітріон і Алкмена, обоє з роду славетного Персея*, володарювали в Тірінфі*. Та сталося так, що Амфітріон ненароком убив свого тестя Електріона, Персеєвого сина, і рідний брат убитого Сфенел примусив Амфітріона з дружиною покинути Тірінф. Молоде подружжя оселилося в семибрамних Фівах*, у гостинного царя Креонта.

Амфітріон кохався в мисливстві, і його юна дружина Алкмена часто нудьгувала сама. Побачив це із захмарного Олімпу Зевс і надумав розважити зажурену красуню, прибравши вигляду її чоловіка. Зраділа Алкмена, щиро повіривши, що то справді Амфітріон, і могутній бог прогостював у неї три дні

і три ночі, перетворивши їх на одну добу: тільки раз стомлена богиня Селена-Місяць* розпрягла своїх білих коней, і тільки раз на зміну їй вимчав на небо у вогненній колісниці світозорий Геліос-Сонце*.

Коли скінчилася ця чудесна доба, Зевс піднявся на свій осяйний Олімп. Алкмена спала і нічого не чула, тож як згодом повернувся з ловів Амфітріон, ані йому, ані його любій дружині і на думку не спало якесь ошуканство чи зрада.

Подружжя жило мирно, у злагоді, щасливі надією незабаром сповити синка. Не знали вони, що з високого Олімпу тепер стежать за ними дві пари пильних очей: одні – Зевсові – доброзичливі, лагідні, а інші – Герині – заздрісні й лихі.

Багато синів було в Зевса від смертних жінок, але серце йому віщувало: тільки тепер настав час народитися його найславетнішому, наймогутнішому синові. Радість і щастя так нестримно буяли в Зевсові, що про цю новину незабаром дізналися всі боги на Олімпі й насамперед його дружина Гера. Якою заздрістю, якою лютою ненавистю палали тепер її чорні очі, коли вона дивилася вниз на красуню Алкмену! А тут іще Зевс якось зібрав усіх олімпійців і радісно мовив:

– Слухайте, богове, що віщує мені чуйне серце: сьогодні має народитися той з Персеєвого роду, хто володарюватиме над усім Аргосом* і над усіма Персеєвими нащадками.

Усі боги-олімпійці шанобливо слухали Зевса, тільки підступна Гера насмілилася урвати йому мову:

– Ти так впевнено кажеш, о Зевсе, а я не йму тобі віри. Поклянися великою клятвою богів, що той, хто з Персеєвого роду сьогодні народиться перший, стане володарювати над усім Аргосом і над усіма Персеїдами*.

Зевс одразу ж склав урочисту клятву, не відаючи, що його найстарша дочка, богиня ошуканства Ата*, потьмарила йому світлий розум. Так її навчила Гера, а сама, не гайнуючи ні хвилини, подалася на золотій колісниці з Олімпу. Шлях їй лежав у Мікени*, до палацу Царя Сфенела, Персеєвого сина.

Сфенелова дружина теж була при надії, а з волі Гери, богині шлюбу й родинного життя, в неї передчасно народилася дитина – недужий, кволий хлопчик Еврісфей.

Він народився перший за Геракла, і з цією звісткою Гера поспішила на Олімп. Навіть не приховуючи зловтіхи в чорних очах, вона розповіла новину самому Зевсові. Тепер над усім Аргосом і над усіма Персеїдами володарюватиме Еврісфей, а не Алкменин син, хоч Зевс і назвав його на догоду дружині Гераклом, що означає “уславлений Герою”.

Зрозумів Зевс, як підступно його одурено. В нестямі схопив він свою дочку Ату за руді коси та швиргонув геть з Олімпу на землю, заборонивши повертатись назад до богів. Відтоді й живе богиня ошуканства Ата на землі, серед смертних людей, засліплюючи їм очі й розум.

Зевс не міг порушити своєї великої клятви, і володарювати над Аргосом і над усіма Персеїдами мав тепер не Геракл, а нікчемний Еврісфей. Правда, Зевс дав своєму синові могутнє здоров’я, божественну снагу, ще й доручив самій Афіні Палладі опікуватися ним. Та згодом краялося серце в могутнього бога, коли він бачив, як смиренно кориться велетень Геракл недолугому Еврісфеєві, які тяжкі, нелюдські подвиги здійснює на його примхливу вимогу.

Гера теж не забувала за Геракла. Він був іще немовлям і лежав в Амфітріоновому бойовому щиті, що правив йому за колиску, як лиха богиня наслала на нього двох великих отруйних змій. Було це вночі, в покоях Алкмени вже не світилося жодне віконце, та надвірна брама сама нечутно розчинилася перед чорними зміями, і ті швидко поповзли, наче добре знали дорогу.

У будинку всі спали, спав і малий Геракл, коли раптом почув якесь дивне сичання. Прокинувся хлопчик і побачив просто над собою дві зміїні пащі й червоні бридкі очиці. Геракл миттю схопив рученятами змій за шиї та став їх душити. Довгі слизькі гадини борсалися і звивалися в кільця, випручувалися з дитячих рук, та малий стискав їх дедалі міцніше.

Зачувши якусь колотнечу, прокинулась Алкмена, за нею служниці. З переляку вони на якусь хвилю завмерли, а тоді зняли страшний галас і плач. Прибіг занепокоєний Амфітріон із воїнами, тримаючи в руках гостру зброю, але змії лежали вже долі, сконавши від рук немовляти.

Зрозумів тоді Амфітріон, що Геракл – особлива, незвичайна дитина. Вранці він звелів привести сліпого віщуна Тіресія, і той, уважно все вислухавши, пояснив: Геракл буде великим героєм, якого ще не мала грецька земля.

Ім’я Геракл означає “уславлений Герою” або “завдяки Гері”.

Найвидатніші вчителі навчили Геракла військової справи, розповіли про цілющі зілля. Геракл одружився з дочкою фіванського царя Креонта Мегарою. Коли в них народилися діти, Гера наслала на Геракла безумство. Він убив малят і дружину.

Щоб очиститися від гріхів, Геракл повинен 12 років вірно служити мікенському царю Еврісфею і здійснити дванадцять подвигів. Тоді він стане безсмертним. Перші чотири подвиги: задушив руками непереможного немейського лева; убив дев’ятиголову лернейську гідру; зловив перінейську лань; упіймав ерімантського вепра.

ПОДВИГ П’ЯТИЙ: АВГІЄВІ СТАЙНІ

Цар Еврісфей довго не міг отямитись – не так з переляку, як з розпачу: адже Геракл знову повернувся переможцем з тяжкого випробування, ще й, на прикрість цареві, приволік того вепра, що мав роздерти героя на шмаття.

“Що ж тепер йому загадати?” – сушив собі голову недолугий цар, та, певне, нічого б і не надумав, якби не його могутня спільниця Гера.

Злопам’ятна богиня з’явилась Еврісфеєві якось уві сні й підказала загадати герою таке, що було не тільки нездійсненне, але й ганебне, принизливе навіть звичайній людині.

Ще й на світ не світилось, як втішений Еврісфей послав свого оповісника Копрея до Геракла з суворим наказом: йти негайно в Еліду до царя Авгія і за один день вичистити в нього всі стайні.

Зачувши цей дивний наказ, Геракл аж спаленів з образи.

– Чистити стайні! – обурено крикнув він.- Що ти, Копрею, верзеш?

Та враз герой урвав собі мову, помітивши глузливу посмішку царського оповісника. Обличчя в Геракла пашіло гнівом, та він понурив важке чоло і навіть не чув, коли Копрей пішов.

Так, кара богів страшна! Але його власна провина, що й досі незрушним тягарем лежить на серці, ще страшніша. То хіба він може відмагатися від хай найгіршої, хай найганебнішої спокути? Цар Еврісфей глузує із своїми прислужниками, то й що? Треба не зважати на них, а чинити Зевсову волю.

Дорогою до Еліди Геракл пригадував, що чув про володаря тієї країни. Цар Авгій, син сонцесяйного Геліоса, був неймовірно багатий, а надто на всяку худобу. Тьма-тьменна її паслася на зелених гірських полонинах та в долині річки Пенею. Царські табуни й отари були незліченні, мов хмари на осінньому небі. Тож, мабуть, і стайні ті величезні. Ніколи Геракл не цурався роботи, але його бентежила думка, чи зможе він упоратися за один тільки день.

В Еліді Геракл одразу подався не до палацу Авгія, а до його численних стаєнь, обведених міцним муром. Тільки тепер герой збагнув, яке важке діло загадав йому Еврісфей. Усе подвір’я всередині муру було суцільне болото і від нього тягло запаморочливим смородом. Розпитавши людей, Геракл дізнався, що стайні ніхто зроду-звіку не чистив. Надвечір сюди заганяли худобу, і вона так і товклася в тім гної. А бридкий сморід від царських стаєнь линув аж до навколишніх сіл, отруюючи людям повітря й життя.

Авжеж, ганебно героєві порпатись у гної, однак потім люди вільно дихатимуть і згадуватимуть його щирим словом подяки. Але як це зробити за один тільки день? Довго міркував Геракл, походжаючи круг муру, тоді подався вгору, до швидкої річки Пенею, і тут сів трохи спочити.

Цар Еврісфей, певне, тішиться думкою, що Геракл, славетний герой, носитиме на власних плечах смердючі коші із гноєм і сам стане бридкий та смердючий. Аж ні, не діждеться Еврісфей, щоб Геракл бруднив собі руки. До того ж він сам дав один тільки день.

Надвечір Геракл пішов до палацу елідського царя.

Щиро здивувався Авгій, коли побачив перед собою уславленого Геракла, а надто як почув, що той узявся за один день вичистити всі його стайні.

– Та хіба один чоловік таке здужає? – спитав, не ймучи віри, елідський цар. – Якби зібрати людей з усієї моєї держави, то і вони не впоралися б за день.

– А я це зроблю сам-один,- спокійно відказав Геракл.

– Ні, не зробиш! – затявся Авгій.- Закладаюсь, не зробиш.

– І я закладаюсь,- усміхнувся герой.- Якщо я виграю, ти віддаси мені десятину твоєї худоби, гаразд?

– Гаразд! – не замислюючись, погодився цар, певний, що Геракл неодмінно програє.

Покликали в свідки Авгієвого найстаршого сина Філея. Царевич розбив їм руки, а господар сказав:

– Сьогодні, Геракле, будь моїм гостем, а завтра вранці можеш братись до діла.

Наступного ранку, тільки-но зарожевіли на небі промені-персти золотошатної Еос*, Геракл вийшов з палацу, несучи на плечах кайла й лопати. Він ішов не до стаєнь, а в ліс, до річки Пенею, що бурхливо мчав з гори свої хвилі.

За кілька кроків від берега Геракл став, скинув лев’ячу шкуру і заходився копати чималий рівчак униз, аж до стаєнь. Важка була то робота, до снаги тільки могутньому героєві,- твердий, кам’янистий грунт ледь піддавався, і раз у раз лопати і кайла ламалися.

Цілий день, не розгинаючись, Геракл копав той рівчак, тільки поглядав часом на сонце, а тоді працював чимдуж далі. Докопавши рівчак аж до самих воріт царських стаєнь, Геракл нарешті спинився, обійшов мур і з протилежного боку вибив у ньому великий отвір. А тоді велів челядникам не підпускати до стаєнь худоби, хоч сонце вже стояло на вечірньому прузі.

З палацу вийшов нарешті сам Авгій поглянути, що робить Геракл, та ніде його не побачив. Посміхнувся зневажливо цар, бо чистити стайні герой і не думав. А день уже потьмянів…

Та з лісу почулися глухі могутні удари – то Геракл з’єднував уже рівчак із Пенеєм. І ось прозорі, чисті струмені ринули новим річищем униз, просто до стаєнь, закрутилися на подвір’ї і понесли весь гній, солому, болото через отвір, пробитий у тому боці стіни.

Геракл стояв і мовчки дивився, як працює за нього вода. Звідусіль

Позбігалися люди, з натовпу чулися вигуки щирого захвату, радісний сміх, а царевич Філей уголос вихваляв Геракла, його розум і руки.

Довго вирувала вода, а тоді герой подався назад, до річки, завалив камінням рівчак, і вода знов пішла своїм плином. Усі стайні стояли чисті, вимиті водою, і останні промені призахідного сонця відбивалися в невеличких прозорих калюжах.

– А що, царю, програв? – весело крикнув Геракл до спохмурнілого Авгія.- Доведеться вранці твоїм пастухам відлічити мені десятину худоби, і я пожену її завтра додому.

– Чого поспішати, гостюй іще в мене в Еліді,- відказав знехотя цар.

– Ні, я не можу баритись. Адже Еврісфей уже придумав, мабуть, мені якусь іншу роботу.

– То тебе прислав сюди Еврісфей? – жваво спитав Авгій.- Чого ж ти тоді правиш із мене худобу?

– Хіба ми не закладалися? – ображено мовив Геракл.

– Авжеж, закладались, я тому свідок,- почувся дзвінкий голос, і царевич Філей став поруч героя.

– Припни язика! – заволав люто Авгій на сина.- Ану геть мені з-перед очей!

Та царевич незрушно стояв біля Геракла. І Авгій аж зайшовся криком:

– Гетьте звідси обидва! Гетьте обидва!

Так цар Еліди втратив і гостя, і сина.

Царевич Філей подався до родичів на острів Дуліхій, а Геракл, як слухняний раб, пішов до Мікен.

Вислухавши його розповідь, цар Еврісфей недбало сказав:

– Чистити стайні – то зовсім не подвиг. Іди-но мерщій до Стімфалійського лісу та повиганяй звідти міднокрилих птахів.

ПОДВИГ ШОСТИЙ: СТІМФАЛІЙСЬКІ ПТАХИ

В Аркадії, недалеко від міста Стімфал, у густому лісі оселилися дивовижні птахи. Здоровенні, більші за шулік, вони мали мідні дзьоби, такі ж пазурі й крила і сипали своїми перами, наче справжніми стрілами. Вони вбивали тварин і людей, бо живилися тільки м’ясом. Були то птахи Арея*, грізного бога війни.

Усі звірі, навіть вовки, повтікали із Стімфалійського лісу, життя в ньому завмерло, замовкли співучі пташки, незрушно і сумно стояли дерева. А згори без упину чулися бридке гелготіння тих хижих птахів та брязкіт їхніх металевих крил.

На ті звуки і йшов Геракл, бо всі стежки в тому лісі давно поросли вже травою. Довго продирався герой крізь густий чагарник і нарешті аж вільно відітхнув, добувшись до лісової галявини. Та не встиг він сісти на землю і бодай мить відпочити, як щось гостро задзижчало в повітрі й поруч у землю вп’ялося мідне перо.

Глянувши вгору, Геракл побачив вогненно-мідного птаха, що струшував на нього свої смертоносні пера. Герой мерщій напнув

На голову лев’ячу шкуру, що з нею ніколи не розлучався і що завжди його надійно боронила. Як і сподівався Геракл, мідні пера не змогли ту шкуру пробити, і він, спокійно прицілившись, стрелив у птаха.

Заяріла, замиготіла мідь в яскравих променях сонця, і птах, голосно заквиливши, впав у кущі. Але, зачувши те смертне квиління, звідусіль поспішали сюди інші міднокрилі птахи.

З-під свого надійного захистку Геракл невпинно стріляв і жодного разу не схибив. Проте птахів не меншало, а навпаки, дедалі ставало більше й більше. Герой швидко збагнув, що стріли в нього незабаром скінчаться, тож треба шукати іншої ради.

В голові йому вже гуло від джизчання мідних пер, від брязкоту крил і невпинного гелготіння, в очах миготіло від вогненного блиску. Мало не очманівши, Геракл щільніше напнув на себе лев’ячу шкуру та заплющив потомлені очі.

Чи привиділося йому тієї миті, а чи справді стала перед ним мудра Афіна Паллада, його опікунка з дитячих літ? Золоті шати богині яріли дужче, ніж мідні крила в птахів, у прекрасних руках теж щось блищало і брязкотіло.

– Візьми, це зробив сам божественний майстер Гефест! – проказала богиня і щезла, а в руках у героя опинилися два чималі тимпани*.

Геракл одразу збагнув, що треба робити. Весело зареготавши, він скинув додолу лев’ячу шкуру, підняв тимпани над головою і став чимдуж у них бити, ще й горлати на всю силу могутніх легенів.

Від цієї дикої музики та власного галасу герой трохи сам не оглух, та його брав щирий сміх, бо здоровенні птахи з переляку залопотіли, забряжчали крильми й мерщій полетіли геть.

А Геракл вибіг на пагорб і довго ще бив у тимпани, довго галасував, реготав та свистів, аж поки всі вогненно-мідні птахи щезли за обрієм.

Вони полетіли до Гостинного моря й оселилися на невеличкому острівці, де згодом їх побачили аргонавти. А в Стімфалійському лісі знову все ожило: прибігли звірі, прилетіли співучі пташки й весело зашуміли дерева.

Переказ Катерини Гловацької

Геракл здійснив ще п’ять подвигів: переміг крітського бика; убив фракійського царя Діомеда, який годував своїх кобилиць людським м’ясом; здобув Еврісфею пояс цариці амазонок Іпполіти; викрав на острові Еріфія корів Геріона* та привів їх Еврісфею; здобув золоті яблука Гесперід (дочок Атланта), які жили на березі річки Океан.

ПОДВИГ ДВАНАДЦЯТИЙ: ПЕС КЕРБЕР

Тепер Гераклові зосталося послужити царю Еврісфею востаннє, і від цієї думки радість, як сонце, осявала героя. Правда, цар загадував дедалі важчі завдання, а тепер, наостанок, зажадав від героя річ нечувану, неймовірну. Еврісфей звелів привести з підземного царства мертвих вартового пса Кербера, люте чудовисько, породження Єхидни* й Тіфона*. Кербер мав три голови на одній довгій шиї, велику гриву з отруйних гадюк, а замість хвоста у нього звивався дракон.

Цей пес вартував вихід із царства могутнього бога Аїда, де в непроглядному мороці блукають тіні померлих, і горе було тій нещасній, що знову рвалася на землю, на сонячне світло. Кербер кидався на неї, шматував, тяг назад, у чорний морок. А тоді вертав на своє місце, і звідти раз у раз чувся його лютий гавкіт.

Коли люди довідалися, що Геракл мусить привести до царя Еврісфея оте підземне страховисько, у Мікенах знявся лемент і плач: усі-бо жаліли свого улюбленого героя. Та цар не зважав на той плач і квапив Геракла. А Зевсів син спокійно вислухав примхливу царську волю і, як завжди, відразу зібрався в дорогу.

Йдучи зеленими полями і луками, герой тішився ласкавим весняним сонцем і часто мимохіть йому всміхався – адже незабаром сонячне сяйво вгасне для нього надовго, а може, й назавжди.

Що ближче підходив Геракл до ущелин Тенару*, то тьмяніші ставали сонячні промені і навкруг робилося похмуро і непривітно. Небо повилося в сумні чорні хмари, що сховали ясне сонце, а з потрісканої землі здіймався отруйний, запаморочливий дух.

Ось, нарешті, чорне провалля, що веде до підземного царства мертвих. На якусь мить Геракл зупинився, важко зітхнув, а тоді рішуче ступив уперед.

Стежка круто падала вниз, і сміливець напевне убився б, та поруч нього раптом опинився Гермес, бог невтомний і спритний.

– Вітаю тебе, Зевсів сину,- привітно мовив Гермес.- Мене послала сюди твоя захисниця Афіна Паллада допомогти тобі зійти в Аїдове царство. Тож тримайся мене, я добре знаю цю стежку, бо часто проводжу тут душі померлих.

Гермес мав на ногах невеличкі золоті крильцята і через те так швидко йшов, наче летів, а за ним поспішав і Геракл. Невдовзі вони були вже на березі Стіксу, найбільшої підземної річки, що тихо несла свої важкі хвилі.

За Гермесовим знаком син Ночі, старий сердитий Харон, мовчки узяв на свій чорний човен Геракла і перевіз на той берег, де в темряві щось клубочилося, мов сірий туман. То були тіні померлих.

Попрощавшись із Гермесом, Геракл пішов далі сам, звично вимахуючи своєю здоровенною палицею, а від нього навсебіч розліталися сірі пасма туману.

Ніколи тіні померлих не бачили такого могутнього, відважного героя і лякливо тікали від нього.

Але одна тінь не втекла. Гераклові навіть здалося, ніби вона щось хоче сказати, та не зважується почати розмову. Придивившись, герой упізнав Мелеагра, знаменитого калідонця, і сердечно його привітав.

– О великий Геракле! – глухим, пригаслим голосом озвався Мелеагр.- Вислухай мене: у Калідоні, в батьковім домі, живе моя менша сестра Деяніра. Розумна і гарна, вона була б тобі вірною дружиною, бо змалечку мріє про тебе. Якби знаття, що ти одружишся з нею, я б не так сумував і тужив.

Розчулився Геракл і, довго не думавши, мовив:

– Гаразд, Мелеагре, я одружуся з твоєю сестрою Деянірою, якщо тільки повернуся на землю.

І Геракл пішов далі, туди, де на великому троні сиділи володар підземного царства Аїд та його люба дружина Персефона*.

Страшно розгнівався спершу Аїд від того, що якийсь смертний зухвалець насмілився спуститися в його царство та ще й підійти до самого трону. Але, впізнавши славетного Зевсового сина, Аїд тільки похмуро спитав:

– Чого тобі треба, герою?

– Не мені, могутній Аїде, а цареві Еврісфею потрібний Кербер, я мушу привести його до Мікен.

– То що ж, забирай Кербера, коли його подужаєш,- відказав підступний Аїд. – Тільки ставлю тобі єдину умову: зумій побороти його без всякої зброї. А тепер можеш іти, шукай Кербера десь на березі Ахербнту. І більше сюди не вертай.

Поміж стрімких чорних скель тихо, повільно і важко плинув Ахеронт, річка скорботи. Геракл стояв на березі й пильнував. Зненацька серед моторошної тиші почулося люте гарчання. Та звір запізнився: Геракл перший стрибнув і щосили стиснув собаці шию. Скажено крутилися й гарчали три собачі голови, та не могли дістати героя. Дракон, що був у Кербера замість хвоста, вп’явся в Геракла, однак той на це не зважав. Дужче й дужче стискав він бридку шию, аж поки знеможений пес упав йому до ніг.

Тоді Геракл затяг Керберові на шиї ланцюг і поволік звіра до Харона. Старий перевізник, похмурий, насуплений, видно, знав уже Аїдову волю, бо мовчки перевіз обох на той бік, і герой потяг підземного пса стрімкою стежкою вгору.

Поволі яснішало, чорний морок відступав перед сонячним сяйвом, і Кербер занепокоївся, став опинатися, що далі, то дужче, але Геракл, і на мить не спиняючись, тяг його вгору.

Ось і сонце, блискуче, прекрасне. Герой аж засміявся, така буйна радість його пойняла. А підземний пес одвертав очі від сонця і люто гавкав, тільки піна летіла навкруги з його трьох пащ. Там, де падало клоччя тієї піни, трава мерхла і ставала страшною отрутою.

Коли мікенці побачили триголове чудовисько, що його на цепу тяг Геракл, усі кинулися врозтіч. Ніхто не попередив царя Еврісфея, і він не встиг сховатись у своїй улюбленій діжці, ба навіть вийшов знічев’я з палацу саме тоді, як нагодився Геракл.

Угледівши Кербера, цар пополотнів, затрусився і не міг ані зрушити з місця, ані здобутись на слово. Мабуть, тоді він уперше збагнув, який Геракл дужий, відважний. Принаймні, коли слуги віднесли напівпритомного царя до палацу, той ледве вимовив тремкими вустами:

– Герой тепер вільний… Хай іде…

Геракл подався додому, до своїх рідних Фів. Та спершу він розімкнув ланцюг, і звільнений Кербер миттю пропав з очей – одним скоком він опинився в підземному царстві й став, як і раніше, біля виходу з нього на чатах.

Переказ Катерини Гловацької

Словничок

Арей – грізний бог війни, символ войовничості, син Зевса і Гери.

Аргос – місто в північно-східній частині півострова Пелопонесу.

Ата – богиня ошуканства й засліплення, дочка Зевса. Батько скинув її з Олімпу, відтоді вона живе серед людей, засліплюючи їм розум.

Геліос – бог Сонця, брат Еос і Селени. Щоранку здіймається з Океану на вогняних конях, несучи людям день, а ввечері спускається в Океан на золотому човні.

Герібн – триголовий велетень, що мав великі череди корів, яких годував людським м’ясом.

Еос – богиня світанку, сестра Геліоса і Селени. Щоранку відчиняє небесну браму Геліосу і з золотого глека бризкає на землю росу.

Єхидна – міфічна потвора, напівжінка-напівзмія, що народила від стоголового чудовиська Тіфона інших потвор: триголового пса Кербера, лернейську гідру, немейського лева, Сфінкса тощо.

Мікени – місто в Арголіді, що на північному сході півострова Пелопоннесу; один із центрів давньогрецької культури.

Персеїди – нащадки Персея.

Персей – син Зевса і аргоської царівни Данаї. Започаткував могутній рід Персеїдів. Нащадками Персея були численні герої, зокрема Геракл. Персефона – володарка підземного царства мертвих, дружина Аїда, дочка Зевса.

Селена – богиня Місяця, сестра Геліоса й Еос.

Тенар – скелястий мис на півдні Пелопоннесу, серед скель якого є вхід до підземного світу.

Тимпан – стародавній музичний ударний інструмент, вид литавр. Тірінф – давнє місто в Арголіді, знамените своїми кам’яними спорудами.

Тіфон – чудовисько зі стома зміїними головами, син Геї і Тартара, чоловік Єхидни. За участь у боротьбі титанів Проти Зевса Тіфона скинуто в безодню й придавлено горою Етною. Коли він ворушиться, з Етни виривається полум’я і летить каміння.

Фіви – давнє місто в Греції.

Запитання й завдання

1. Хто такий Геракл? Чому його так названо? У якій родині з’явився він на світ? Чому Зевс радів його народженню?

2. Пригадайте, хто такі Мойри. Поясніть рядки з міфу: “Мабуть, невблаганна Мойра, що стала прясти нитку Гераклового життя, не дуже пильнувала своєї пряжі, і нитка відразу ж пішла груба, нерівна, з вузлами”.

3. Що ви дізналися про Геру? Яку роль вона відіграла в житті Геракла?

4. Перекажіть історію про двох великих отруйних змій, яких наслала в колиску до Геракла Гера. Який висновок зробив Амфітріон? Яке пророцтво висловив сліпий віщун Тіресій?

5. Хто такий Еврісфей? Чому після його народження Зевс розгнівався на дочку Ату?

6. Який вирок винесли боги Гераклу? Перелічіть здійснені ним подвиги.

7. У чому полягало п’яте випробування для Геракла? Як він його подолав? Чи дотримав свого слова цар Еліди Авгій?

8. Яким було останнє випробування Геракла? Хто такий Кербер? Опишіть його. Чи ймовірно було виконати останнє завдання Еврісфея?

9. Як зустрів Геракла володар підземного царства Аїд? Яку умову поставив він героєві?

10. Перекажіть ту частину тексту, в якій іде мова про двобій Геракла і Кербера. Який висновок зробив Еврісфей, коли Геракл виконав його останнє завдання?

1. Хто допоміг Гераклові потрапити в підземне царство мертвих? У якому міфі ви вже зустрічали цього героя? Опишіть його.

2. Імена яких богів вам уже відомі з міфу про Прометея? Що нового ви дізналися про них із міфів про Геракла?

1. Чому могутній Геракл покірно служив нікчемному Еврісфею?

2. Якими рисами наділений Геракл, а якими – інші герої міфів: Зевс, Гера, Еврісфей, Авгій, Аїд? Обгрунтуйте свою думку прикладами з творів.

3. За що Гераклові було даровано безсмертя? Чому його вважають найвідомішим і найулюбленішим героєм давніх греків?

4. Кого в міфах давніх греків називали героями? Чи однакове значення слова герой у таких реченнях: “Геракл – герой багатьох міфів*, “Геракл у грецькій міфології – герой, син Зевса і смертної жінки Алкмени”?

5. Що в сучасній мові означає вислів “авгієві стайні”? Які ще вислови з міфів про Геракла стали крилатими?

1. Розгляньте малюнки до міфу. Які уривки твору вони ілюструють?

2. Прочитайте у “Словничку” про Єхидну. Яких із народжених нею потвор згадано в міфах про Геракла? З якими подвигами вони пов’язані?

1. Підготуйте усну розповідь на тему “Моє ставлення до Геракла”. Аргументуйте свою точку зору прикладами з міфу.

2. Намалюйте ілюстрацію до міфу про Геракла.

Запитання й завдання до розділу “Міф і література”

1. Чи можна міфологію певного народу назвати корінням його літератури? Чому?

2. Що споріднює міф і народну казку, а що різнить їх?

3. Міфи яких народів на тему створення світу ви знаєте? Чим відзначаються ці твори?

4. Як постав світ згідно з уявленнями давніх людей? Хто такі творці світу? Чи в усіх поданих міфах розповідається про них?

5. З яких частин, на думку авторів міфів, складається Всесвіт? Наведіть приклади.

6. Назвіть міфи, у яких ідеться про появу першої людини на Землі.

7. Наведіть приклади подібних елементів у міфах різних народів. Поясніть причини їх появи.

8. Розгляньте перший форзац підручника. Назвіть героїв міфів, які творили переважно добро, і тих, що часто творили зло. Обгрунтуйте свою відповідь на прикладі одного з міфів.

9. Чи можна порівняти подвиг Прометея з подвигами Геракла? фаради кого страждав Прометей? Що спричинило поневіряння Геракла?

10. Чи відображено в життєписах міфічних героїв життя реальних людей? Обгрунтуйте свою думку прикладами з міфів.

11. Чи наявні у міфах різноманітні фантастичні елементи, вигадка? Наведіть приклади.

12. Підготуйте письмовий твір на тему “Мій улюблений міфологічний герой”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МІФИ ПРО ГЕРАКЛА – Джордж Байрон

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links